Андрійко без ручок і ніжок демонструє великі успіхи

Андрійко без ручок і ніжок, якого минулого року всиновило подружжя Езра та Келлі Рейнольдс з Америки, вже призвичаївся до нової країни та культури.

– Ендрю (це англіфіковане ім’я хлопчика – прим. ред.) – дуже щасливий і активний, – розповідає прийомний тато Езра. – Він дуже рухливий, отримує величезне задоволення від дослідження навколишнього світу, всюди його багато. Йому до вподоби ходити до садочка і гратися з сестричками. Ендрю вже тричі показували по місцевому телебаченню. Життєва історія маленького тернополянина надихнула не одного глядача.

Батьки подбали про те, аби Андрійкові зробили протези для ніжок. Він навіть може самостійно стояти та обертатися довкола себе, а от ходити поки що не може. Протези для ручок також планують зробити, але тамтешні лікарі спершу хочуть навчити маленького пацієнта вправно володіти ними.

– Ендрю вже демонструє великі успіхи, – каже американець. – Він може самостійно відкривати двері, холодильник, малювати маркером чи ручкою, перегортати сторінки в книгах. Також син любить “боротися” зі старшими сетричками, інколи навіть “перемагає” їх. Ендрю також намагається говорити по телефону, а ще він обожнює, коли його цілує найменша сестричка Чесса.

Нагадаємо, що Рейнольдси всиновили не тільки Андрійка, а й тернополянку Катеринку із синдромом Дауна. Дівчинка вчиться говорити англійською мовою, рахувати і читати. Попередньо американці прийняли до себе ще двох дітей із Луганська – Оленку та Юліану.

– Лікарі прогнозували, що в Келлі – дуже малі шанси на те, щоб завагітніти, – додає Ерза. – Коли розпочався процес усиновлення Андрійка, ми із коханою дізналися, що вона вагітна. Не тямилися від щастя. Однак припиняти усиновлення Ендрю і Катерини не хотіли, оскільки вони так потребували батьків, які б їх любили.

У Тернополі американцям дуже сподобалося. Вони навіть порівнюють наше місто зі своїм рідним – Чаттанугою (Теннессі — прим. ред.). Американське місто має приблизно таку ж кількість жителів, як і наше. Там схожі погодні умови, є велика водойма, багато парків і зелених насаджень.

– Ностальгії за своїм домом у Тернополі не відчували, на відміну від Луганська, – розповідає чоловік. – Одна місцева жителька прийняла нас до себе жити, ми в неї харчувалися, вона показувала нам із дружиною місто. Ми дуже хочемо ще раз приїхати сюди. Та, напевне, це буде пізніше, коли діти трохи підростуть.

Американці кажуть, що однаково люблять усіх своїх дітей – рідну Чессу і прийомних. Усі для них – як рідні.

– Ми раді, що дітлахи охоче спілкуються між собою, – каже Езра. – Удома, на задньому дворі, ми із дружиною звели дитячий майданчик: із гойдалками і ковзанкою. Нещодавно ми всі разом ходили на пляж, малечі сподобалося плюскатися в океані.

На запитання, чи розкажуть прийомні батьки своїм дітям про те, що вони – з України, ті відповіли схвально.

– Звичайно, ми хочемо, аби вони знали про своє походження, – каже американець. – Ми не збираємося це тримати у секреті від своїх доньок і сина.
Джерело: 20 хвилин