Home Події

Як живеться мамі олігарха Фірташа у Синькові?

1404636107_SDC10082Синьків. Така, здавалося б, банальна назва для невеличкого селища, що розташоване за 140 км від Тернополя. Однак, коли приїхали туди, склалося враження, що опинилися на чарівному острові.

У мандрівку вирушаємо уп’ятьох – троє дорослих і двоє дітей. Із села Касперівці виїжджаємо на трасу, що прямує якраз до Синькова. Якщо вірити google maps, то відстань від одного населеного пункту до іншого становить 16 км. Як тільки проїжджаємо вказівний знак «Синьків», ніби потрапляємо в інший вимір. Враження таке, наче автомобіль не їде, а просто летить над дорогою. Траса — рівнесенька-рівнесенька. Розмітку білого кольору важко не помітити – вона не затерта, як часто можна побачити навітьу Тернополі.

- На такому шосе з машини можна легко «витиснути» максимум, – задоволено говорить водій. – Скрізь би так.

На в’їзді у селище красується величезний «DF Agro». Саме так називається найбільший у Західній Україні агропромисловий комплекс. До речі, нині він вважається найсучаснішим підприємством такого типу в Україні. Інвестором будівництва «DF Agro» два роки тому виступив один з найбагатших людей країни, голова Ради директорів Групи компаній Group DF Дмитро Фірташ. Це прізвище ми неодноразово чули з екранів телевізорів, а його самого бачили в різних вітчизняних та зарубіжних засобах масової інформації. Якось навіть британські журналісти проводили розслідування і з’ясували: саме за теплиці у Синькові Фірташу давали значні компенсації від держави.

Ззовні комплекс вражає. Довкола – чистота і порядок. До слова, поки були в Синькові, не бачили на вулицях сміття.

На вулиці дуже спекотно. Діти, витираючи піт з обличчя, просять свіжої води. Утім, магазин, до якого ми під’їжджаємо, зачинений: понеділок, вихідний за День Конституції. Пояснюємо малечі, що треба трохи зачекати. Знаходимо старі запаси води ще з Тернополя.

В’їжджаємо в центр. Вигляд села й досі стоїть перед очима. Те село – наче ошатний хлопчик чи дівчинка. Біля будинку культури зеленіє сквер. Око милує різнобарв’я квітів та інших насаджень; штучні газони – зелені та акуратні. Є місточок. Побачивши цю красу, діти чимдуж біжать туди, аби погратися на галявині.

За будинком культури  розташувався сучасний готель. Довкола панує неймовірна тиша. Таке враження, що всі дружно виїхали із селища, залишивши його на самоті зі своїми думками.

Та згодом на одному з балконів готелю помічаємо жіночку років тридцяти. Вона люб’язно посміхається і продовжує перекладати якісь речі.

- Бачите, як у нас гарно? – запитує вона. – Це все нам зробив Дмитро Васильович. – Дорогу, школу, садочок… Ми почуваємося тут, немов у якомусь невеличкому царстві. До нас навіть туристи приїжджають.

Працівник готелю, яка представилася Людмилою, розповідає, що капітальні ремонти з облаштування селища почалися три роки тому. Вигляд Синькова відтоді став набагато покращим.

- А он там на невеличкій вулиці живе мама Дмитра Фірташа, звати її Марія Григорівна, – пані Людмила показує напрямок. – За метрів 50 від дороги ви побачите рожевий мурований паркан. Отам вона і живе. Але не знаю, чи вона вдома. Може, на роботі. Вона працює в агрокомплексі «DF Agro».

Попрощавшись із жінкою, йдемо вказаною вулицею. І справді, за кілька десятків метрів від  центральної траси помічаємо двоповерхову будівлю з декількома невеличкими прибудовами поруч. Пробуємо стукати – дзвінка на вхідних дверях немає.

Минає хвилин 10, а за ворітьми — жодного звуку. У щілину видно двір. Обійстя вирізняється на фоні інших у селі. Але, чесно кажучи, не схоже на королівство олігархів, які показують нам з телеекранів. Щоправда, це тільки погляд ззовні. Усередину нам потрапити не вдалося. Адже, як ми зрозуміли, господарів вдома не було.

Подруга зауважує, що тут можуть буду встановлені камери.

- Ще подумають, що ми хочемо щось поцупити, – посміхаючись говоритьть вона. – Глянь, багатий, а вікна в будинку давно нефарбовані, навіть трохи облуплені.

Зауважуємо, що через дорогу від будинку мами Фірташа стоїть невеличка бідненька хатинка. Стукаємо, щоб запитати, де можна знайти сусідів. Крізь відчинене вікно бачимо чоловіка пенсійного віку. Він лежить на ліжку, а поруч стоять милиці. Невеличка кімнатка, старі меблі – помітно, що чолов’яга  в розкоші не купається.

- Вона (Марія Гигорівна – прим. авт.), напевно, поїхала у Чернівці, – відказує незнайомець. – Спитайте ще в когось.

Коли виходжу з подвір’я селянина, у голові спалахує думка: «Отаке-от протиріччя: одні бідують, а іншим – із горла преться». У жодному разі не хочу цим образити пана Фірташа та його сім’ю. Насправді, якби кожен із чиновників, які сьогодні при владі, подбав про село чи місто, де народилися й виросли, добробуту було б у країні набагато більше.

Але йдемо далі. Біля спортмайданчика, що поруч зі школою, зустрічаємо жінку із маленьким хлопчиком на руках.

- Ми з синочком Михайликом часто приходимо на цей майданчик, щоб погратися, – каже Ольга Кошман. – Фірташ зробив дуже гарні атракціони для маленьких. Тут навіть штучна трава є. Тож старші хлопці можуть спокійно ганяти м’яча.

На запитання, чи давно у Синькові бачили їхнього благодійника, жінка говорить, що вже декілька років він сюди не приїждав.

- Мама його працює на теплицях, – додає вона. – До неї часто звертаються селяни за допомогою. Вона і на роботу допомагає влаштуватися. Щоправда, працює той, хто хоче працювати.

Дорогою назад зупиняємось навпроти агрокомплексу. Продавець невеличкої крамниці, що  розташована поруч з офісами, говорить, що підприємство сьогодні не працює. Є тільки чергові. За словами жінки, робоча зміна тут починається з п’ятої ранку і триває до 13.00. А потім, у спеку, працювати неможливо.

- Марія Григорівна, скоріш за все, у Чернівцях або в Києві, – говорить Любов Демчук. – У неї навіть власна охорона є. Загалом вона дуже приємна жінка. Хоча їй уже за 70, пані Марія дуже обізнана в різних питаннях. З нею цікаво поговорити. Вона не належить до категорії тих людей, які збирають різні плітки по селу. Вона говорить тільки по суті.

Пані Люба згадує, яким було село раніше.

- Колись тут були суцільні руїни та закинуті ферми, – наголошує вона. – А тепер он яка краса. Причому сама мама Фірташа живе досить скромно. Як на мене, то про кожну людину можна говорити багато приємного і не дуже. Але маємо приклад: чоловік досяг чималих висот у житті, але не забуває про край, де народився і виріс… Кожен може сам зробити висновки.

Джерело: 20 хвилин

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter

Loading...

Loading...

Без коментарів

Залишити коментар