Home Кримінал

Ще один гріх пронятинського вбивці

10547720_825696997454449_367216663864467124_oРаніше чи пізніше страшна правда про пронятинського вбивцю Богдана Ф. мусила виявитися. Відразу після вбивства листоноші і затримання підозрюваного у злочині Тернополем почали поширюватися приголомшливі чутки, нібито він причетний до смерті ще однієї людини.

«Богдан — псих, ніби й спокійний, але всередині нього сидить якась зла сила… Тепер у нас нема сумніву, що на його совісті ще один давній гріх…» — казали тоді колишні його співробітники з Тернопільської міської дезінфекційної станції. Свого часу чоловік працював головним лікарем цього медичного закладу. Саме за його керівництва 7 листопада 2000-го року пропала завідуюча одного із відділів 55-річна Христина Сисюк, а через вісім днів її знайшли… задушеною у посадці неподалік Довжанки, що біля Тернополя. Усі ці чотирнадцять років Богдан був одним із головних підозрюваних у вбивстві, утім, йому не могли оголосити обвинувачення через брак доказів, адже чоловік як колишній військовий хірург діяв надто тонко…

Два вбивства з одним почерком

На жаль, Богдан покінчив життя самогубством і забрав з собою усі подробиці обставин вбивств, як і те, що саме спонукало його до таких звірячих дій. Як відомо з наших джерел, підозрюваний зізнався слідству у двох злочинах, а далі не захотів доживати віку за гратами… Розповідають, що в ізоляторі він перегриз (!) собі передпліччя обох рук і згодом помер від крововтрати.

Адвокат Богдана переконує, що підзахисного довели до суїциду знущаннями і вибиванням доказів. Невідомо, так це чи ні, але знаємо, що часто психіка злочинців не витримує саме між двома «вогнями»: з одного боку — доведенням слідчими причетності підозрюваного до злочину, а з іншого — впертим намаганням захисника видерти його мало не з пекла.

Богданові ніхто не «шив» на «додачу» до вбивства листоноші перший-ліпший «висяк», просто, за правилами, затриманого перевірили на причетність до нерозкритих злочинів. Однаковий почерк двох убивств очевидний — жертви були задушені і вивезені у нелюдне місце, замордованих жінок знайшли недалеко від Пронятина, де часто мешкав у батьківській хаті Богдан.

Тіло було ніби з… холодильника

…Того листопадового понеділка Христина Сисюк вперше вийшла на роботу після тривалого перебування у лікарні. У неї підозрювали важку недугу, та все обійшлося, і вона повернулася до нормального життя. Але, на жаль, ненадовго — лише на один день. Жінка була на зборах, потім вийшла на обід, далі мала іти на перевірку в один із медичних закладів міста і безслідно пропала.

— Вранці зібрався колектив і розгорілася сварка, Богдан Ф. накричав на одну співробітницю, Христина Теодорівна захистила її, — згадує колишня працівниця Тернопільської міської дезінфекційної станції. — Ніби й нічого особливого — робочі моменти, але пригадую, що Христина Теодорівна різко сказала: «Я наведу порядок — поставлю все на свої місця!» Раніше вона обіймала посаду головного лікаря, тому досконало знала роботу, а Богдан був далекий від нашої галузі та й особливо не хотів вникати, за півроку все запустив, рідко коли проводив збори.

Потім Христина Теодорівна сказала, що іде на обід до подруги, яка мешкала неподалік колишнього «танку», а потім — на перевірку. Наша станція тоді була на вул. Петриківській. Останньою її бачила продавець крамниці, що на Кривоноса, — купувала сардельки, печиво. Ще ввечері я телефонувала до неї додому, мала щось запитати, та ніхто не брав слухавку, а вранці вона не прийшла на роботу. Ми повідомили синів. Але ніхто не думав, що сталося страшне, гадали, може, десь у лікарню потрапила чи поїхала до рідних. Хоча Христина Теодорівна була дуже відповідальна — не дозволила б собі отак просто не прийти. Вісім днів шукали зниклу колегу, знайшов її перехожий неподалік Довжанки.

На похороні ми дивувалися, що тіло за такий час зовсім не розклалося, ніби тримали у якомусь холодильнику… Але хто і де? Ніхто на Богдана й подумати не міг, він скинувся з нами на вінок, пішов на похорон. «Забирайся з подвір’я!» — раптом підійшов до Богдана син Христини Теодорівни, який працював у міліції. Ми подумали — з нервів, але тепер розуміємо, що син здогадувався…

«Я вірив, що справу розкриють…»

Чому ж за стільки років вбивство не було розкрите? «НОВА…» розшукала сина пані Христини Володимира Сисюка, мешкає він з родиною, як і його молодший брат, у Великій Березовиці, і довідалася про хід розслідування справи. До страшної трагедії з матір’ю Володимир працював у відділі виконання покарань, а щоб розкрити справу, перевівся у слідчий відділ Тернопільського райвідділу міліції, а згодом — у відділ карного розшуку, три роки тому пішов на пенсію.

— Слідчі робили все, що могли, аби розкрити справу, але, на жаль, не було достатньої доказової бази, щоб аргументовано притягнути вбивцю до відповідальності, — каже Володимир. — Ми відпрацьовували три напрямки, серед головних підозрюваних був і Богдан Ф. — до нього «збігалося» багато ниточок, але довести його причетність виявилося непросто. Найперше, за тодішніми законами, упродовж восьми днів, поки шукали маму, не порушували кримінальну справу, а відповідно нікого не допитували, не перевіряли, а то був найцінніший час, аби з’ясувати все за «гарячими слідами».

Разом зі слідчими — сам я не мав права вести справу матері — десятки разів зустрічався з працівниками станції, головним лікарем, з представниками медичних закладів міста. Був такий ланцюжок: мати пішла з роботи, зайшла до крамниці, а далі все обривалося… До подруги того дня вона не зайшла, знайшли її без пальта, шарфа, взуття, на шиї — рубець від задушення жилкою… При розтині тіла у шлунку виявили їжу, яку мати купувала у магазині, отже десь вона її їла. На тілі не було ні синців, ні подряпин, ні слідів насилля… Єдине, що у руці матері я знайшов чужу волосину, возив її в інститут імунології до Києва, але встановити доказово, кому вона належить, і її походження, було складно. Та, попри все, я завжди був упевнений, що справу розкриють, що десь хтось мусить проговоритися, зміниться час, станеться збій у мовчанці…

Ховав під сорочкою 18 шрамів

І рідних, і колег Христини Теодорівни досі хвилює, що ж спонукало Богдана вбивати підлеглу? Чіткого пояснення годі знайти. Можливо, чоловік був ображений зборами, можливо, боявся через амбітну колегу втратити посаду, а можливо, спалахнуло щось хворобливе?

— Здається, у тому чоловікові «сиділа» патологічна агресія, яка могла зірватися від найменшої напруги, він однозначно був психічно хворий, — міркує Володимир. — Я зустрічався з ним кілька разів, він не видавав себе навіть найменшою мімікою, був дуже сильний внутрішньо і хитрий, мав військовий стержень. Іноді поводився грубо і неадекватно. «Не звертай уваги — він військовий», — казали його колеги, але дивно: усі ці роки він не відсіювався з підозрюваних. А нині я впевнений, що мою матір вбив Богдан…

— Я не бачила у Богдана агресії, була в шоці, коли довідалася про його затримання, — каже одна його колишня співробітниця. — Ми працювали у часи безгрошів’я, зарплату погашали крупами, макаронами, він розумів, що людям важко…

— Те, що Богдан — вбивця, я не могла подумати, бо він вміло маскувався, але те, що він був з кулею у голові — то факт, — натомість переконує інша співробітниця. — Жінки розповідали, що на руці у нього було 18 шрамів, які завжди ховав під сорочкою. Колись він був військовим хірургом десь у Сибіру, подейкують, що там його відсторонили від роботи і він повернувся в Україну. Але чому відсторонили? Може, через пиятику, а може, й через якесь звірство… Невідомо, що він пройшов до того… Шкода, що його не встигли допитати… Чула від багатьох, що Богдан зізнався у вбивстві Христини Теодорівни, справа, мабуть, буде закрита, але загадок залишиться багато…

Нова Тернопільська газета

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter

Loading...

Loading...

Без коментарів

Залишити коментар