Капітан міліції Андрій Дудар: “За місяць перебування в зоні АТО ми всі змінилися”

Андрій Дудар – начальник чергової частини штабу управління МВС Украъни в Тернопільській області. Цьогоріч на його долю випало нелегке випробування. Капітан став керівником зведеного загону патрульної служби Тернопільської області, до якого ввійшли правоохоронці зі Збаразького, Кременецького, Борщівського, Теребовлянського, Чортківського, Бучацького райвідділів і працівник карного розшуку з Тернополя. Всього 25 осіб.

– Я знав, що готується команда для відправлення на Схід, хотів до них приєднатися, про що говорив начальнику, однак моя посада не дозволяла мені їхати. Та згодом мене покликали і запропонували очолити зведений загін, адже у ньому ще не було старшого. Я погодився, не роздумуючи, одразу ж запитав: «Коли виїжджаємо?» – розповідає Андрій Дудар.

Родина, звичайно, переживала, але згодом підтримала його у цьому рішенні. Дружину міліціонер готував до такого моменту заздалегідь, знаючи, що в будь-який момент можуть покликати на службу поза межами області.

– Ми приймали присягу, і я не розумію тих, хто забуває про це, посилаючись на те, що має сім’ю, дітей. У мене теж є сім’я, батьки, троє дітей, серед них – інвалід, але я поїхав, і якщо треба, поїду туди ще, бо це мій обов’язок перед країною, – каже капітан.

Тернопільські правоохоронці несли службу на кордоні між Харківською і Донецькою областями у місто Лозова. Обов’язки загону полягали у тому, щоб контролювати транспортні потоки гуманітарним коридором, яким виїжджали переселенці зі Слов’янська, Краматорська, Добропілля, Донецька та інших населених пунктів.

На пункті пропуску тернопільські міліціонери перевіряли, чи не заховалися поміж біженцями терористи, чи не перевозять вони зброї або боєприпасів. Довелося контролювати і транспорт, який рухався до Слов’янська. В основному це були колони української військової техніки. В умовах війни, щоб повірити, що це свої, недостатньо лише наявності розпізнавальних знаків чи української символіки.

– Ми перевіряли і військові колони зі Слов’янська й Краматорська на наявність осіб, які могли би бути причетні до тероризму, представників так званих ДНР і ЛНР. Колони, які рухалися у напрямку до тих міст, також підлягали перевірці, адже могло бути незаконне постачання зброї, боєприпасів, дивилися на наявність документів, супровідних листів. – розповідає пан Андрій. – Багато людей дивувалися, що на блокпосту до них ввічливо ставляться ще й бажають щасливої дороги, бо вони очікували побачити зухвалих карателів. Кажуть, що змінили ставлення до українських сил.

На побутові умови на місці служби загін не скаржиться. Правоохоронці проживали на базі Лозівського райвідділу, отримували триразове харчування, яке забезпечувала райдержадміністрація. На блокпосту теж у вільну зміну могли перепочити, бо мали вагончик на три кімнати: в одній спали після зміни, в іншій їли, третя служила для бійців складом. Користувалися і польовою кухнею. Керівник загону каже, що і з амуніцією проблем не мали: хлопцям видали по два комплекти форми, каски, бронежилети.

Допомагали тернополянам і місцеві жителі. З першого дня вони навідувалися до правоохоронців з гостинцями. На День Конституції волонтери частували міліціонерів тістечками, розфарбованими у кольори національного стягу.

– Хоча ми не брали безпосередньо участі у бойових діях, але на блокпосту завжди панувало напруження. Ти мусиш і вдень, і вночі пильнувати, щоб хтось не підійшов і не кинув гранату тощо. Деякими ночами перехоплювало подих  від звуків пострілів з Ізюма, хоча він знаходився досить далеко – десь за 150 км від нас. Можна тільки уявити, що ж відбувалося у самому місті. За той місяць ми всі змінилися, начальники райвідділків, у яких працюють хлопці з нашого загону, кажуть, що підлеглі стали більш відповідальними. Після таких моментів змінюється світогляд людини, – каже Андрій Дудар.