Заробітчани привезли зі США для українських військових рідкісні медикаменти

Збаражани Леся та Юрій Козій з Лонг-Айленда, які уже 15 років живуть на півдні штату Нью-Йорк, привезли у Збараж 10 упаковок сучасного засобу для миттєвої зупинки кровотечі – «Целокс».

Препарат є дуже важливим під час військових дій, і що особливо цінно, може використовуватися навіть у польових умовах. Це стерильний порошок, який треба засипати безпосередньо в рану. Володіє високою здатністю поглинати вологу, водночас допомагаючи формувати «пробку» на шляху кровотечі. Цю операцію може виконати будь-хто, хто знаходиться поруч з пораненим, або навіть сам поранений.

Зупинка кровотечі відбувається неймовірно швидко, від 30 секунд до 2 хвилин, в залежності від величини травми і дозволяє виграти дуже важливий час у боротьбі за життя людини – приблизно дві години. «Целокс» дає можливість, без кровотечі транспортувати пораненого до місця надання кваліфікованої медичної допомоги, пише Народне слово.

Пані Леся розповіла, що препарат, який для українських військових нині на вагу золота, в Ізраїлі замовила організація «Український конгресовий комітет». Доставка «Целоксу» в США була безкоштовна, однак за пересилку у третю країну потрібно було уже платити, тому родина Козіїв, яка їхала в гості до рідного Збаража, зголосилася привезти препарат і передати у районний штаб національного спротиву, де активно допомагають військовим-землякам, які знаходяться у зоні АТО.

Також з Америки Леся та Юрій привезли засоби гігієни, бинти  і «грошовий добровільний даток» у який внесли свою лепту не тільки родини збаражан, а й небайдужі американці та бразильці.

Крім цього, для солдатів від українців з Бразилії родина Козій передала каву.

Варто сказати, що загалом з початку протестів на Майдані в Києві і дотепер збаразька діаспора з-за океану зібрала і передала в Збараж вісім тисяч доларів. Разом з тим, збаражани активно майданували у США біля Білого дому, біля консуляту, підтримуючи українців морально. Після закінчення протестів піклувалися про поранених майданівців-земляків, зокрема про Юрія Галенду, якого жорстоко побили беркутівці.

До речі, земляки з-за океану і цього разу не обійшли увагою живого героя Майдану. На Юрія в районному штабі національного спротиву чекав приємний сюрприз – особлива посилка з особливим подарунком. Збаражани придбали для Юрій Галенди довгий шкіряний плащ, подібний до того, який носив провідник ОУН Степан Бандера. Знайти такий, каже пані Леся, було досить складно, бо в Америці не модно носити довгий верхній одяг. Пощастило натрапити на довгий шкіряний плащ в одному з магазинів збаражанці Галині Фенченко. Але на цьому збаражани США не cпинилиcя і, знаючи про те, що Юрій Галенда влітку полюбляє носити солом’яні брилі, купили йому ще й шкіряного капелюха. Порадившись, до комплекту докупили зимову шкіряну шапку і шкіряні черевики.

Такою увагою збаразької діаспори Юрій Галенда був зворушений до сліз і щиро дякував усім тим людям, які підготували для нього приємний і неочікуваний сюрприз. Каже, що тільки тепер повірив, що мрії збуваються, бо такого плаща він хотів ще у юнацькі роки, коли переглянув фільм «Білий птах з чорною ознакою». Тепер, жартує, для повного щастя не вистачає тільки шмайсера.

Разом з тим, цілком випадково ми дізналися про цікаву подію з історії радянського Збаража. Виявляється, що Юрій Козій був ініціатором підняття синьо-жовтого прапора у райцентрі в 1989 році. Більше того, прапор, який замайорів на стовпі «біля танка», був пошитий з полотна взятого у шафі його бабусі, а почеплений на татову бамбукову вудочку. Синьо-жовте знамено пошила однокласниця Юрія – Ірина Ціховляс, яка нині носить прізвище Шеметило і працює начальником бюджетного відділу фінансового управління райдержадміністрації. Днями минуло рівно 25 років з часу патріотичної «диверсії», яка у 89-му сколихнула Збараж.

– Я закінчив 10 клас і пробував вступити у Львівський університет, – розповів Юрій Козій, – на стометрівці у Львові побачив синьо-жовті прапори і вирішив, що такий має бути у Збаражі. Приїхавши додому, взяв у бабці з шафи матеріал, а моя однокласниця Ірина, яка мала швейну машинку, пошила прапор України. Стяг ми вирішили вивісити на стовпі «біля танка». Прийшли з хлопцями туди вночі і кинули жереб. Виконати почесну і водночас в ті часи дуже ризиковану місію випала нагода Василю Деркачу. А вже вранці ми всі були на допиті в КДБ, наганяй нам дали тоді також у школі, пожурили у «Колгоспному житті».

Варто зазначити, що родина Козіїв, маючи американське громадянство, не відмовилася від українського. Леся та Юрій виховують свої дітей – 22-річну доньку та 9-річного сина в українському дусі. Артем відвідує українську недільну школу, гуртки і щороку бере участь у пластовому таборуванні. – Ми пишаємося, що ми – українці, – наголосив Юрій Козій, який не відкидає можливості  повернення в Україну, але зараз ще не готовий сказати, як скоро це буде.

В координаційному центрі районного штабу національного спротиву Леся та Юрій взяли усю необхідну інформацію про потреби солдатів-земляків і після повернення в США займуться вирішенням необхідних завдань. Пані Леся наголосила, що збаразька діаспора штату Нью-Йорк дуже вболіває за Україну, а особливо тепер, коли тут йде війна. А також запевнила, що у них в Америці сформувалася дієва команда однодумців, так звана «збаразька філія», яка й надалі всебічно допомагатиме землякам, тримаючи руку на пульсі подій в Україні.

Джерело: Народне слово