Кожна лялька тернопільської майстрині має свій характер

Тернопільська майстриня Марія Гадзалішин, як і багато українських жінок, полюбляла рукоділля: вишивку, в’язання, трохи шила. Та декретна відпустка надихнула на незвичне хобі – лялькарство. Пані Марія хоч і не має художньої освіти, але стала скульптором-самоучкою: своїх ляльок виліплює зі спеціальних полімерних мас, а потім запікає. Після копіткої роботи на світ народжується лялечка, на вигляд, наче фарфорова. Кожна має свій стиль, усе продумано до деталей: одяг, зачіска, взуття, аксесуари і відповідний вираз обличчя маленьких красунь.

Ляльки пані Марії хочеться розглядати, кожна з них не просто індивідуальна, а передає певний настрій завдяки виразу обличчя і реалістичному погляду. Ляльки мають імена, переважно традиційні українські.

Остання і найулюбленіша робота пані Марії – дівчинка Веселина, на зріст має 40 сантиметрів. Це україночка: вона має красиву вишиванку, спідничку, червоні чобітки, віночок і багряне та біле намисто. Василина дивиться на світ великими очима і мило по-дитячому посміхається. Ця лялька вже встигла припасти до душі багатьом поціновувачам, але її «мама» запевняє, що продавати дівчинку не буде, адже це гордість колекції тернополянки.

Свої ляльки пані Марія ліпить з полімерної маси, яка має колір відтінку шкіри. Маса лягає на каркас, із неї жінка акуратно формує постать ляльки, потім запікає. Після того на лиці ляльки з’являються намальовані очі, рум’янець, забарвлюються губки. Та це лише початок, адже дівчаткам ще потрібно виготовити вбрання, взуття і головні убори – це все майстриня також робить власними руками.

– Між лялькарями жартують, що ми – спеціалісти широкого профілю. Бо ти і модельєр, і візажист, і швачка, і перукар, навіть чоботар. У виробі потрібно продумати все до найменших деталей. Процес підбору і пошиття вбрання забирає немало часу, іноді лялька стоїть деякий час, примірявши на себе тканини для майбутнього одягу, а потім розумієш, що таке вбрання не пасує їй, і починаєш підбирати щось інше. Я намагаюся виготовляти все із натуральних матеріалів. Для волосся використовую шерсть ісландської кози або лами, остання виглядає дуже красиво, бо має природні завитки. Зачіску лялька отримує поступово: ряд за рядом пасма приклеюю до голівки, це теж робота дуже копітка, – розповідає Марія Гадзалішин.

У колекції ляльок пані Марії є вироби різної величини та у різних стилях. Найвища – лялька-японка ростом півметра. Найменші – мініатюрні лялечки по 10 сантиметрів, їхнє личко ледь більше за ніготь. Для виготовлення такої дрібноти важко підібрати інструменти, тож майстриня використовує навіть голки.

Ляльок-чоловіків у тернопільської майстрині немає. Мабуть це тому, що жінка любить жіночні образи, надихається романтичними картинами, красивими фото. Зробити ляльку, яка була б на когось схожою, жінка не намагається. Одну дівчинку з косою називали Юлією Тимошенко, бо, на думку близьких, вона схожа на політика. Та пані Марія каже, що це випадково, а портретна ліпка – це не її.

Близькі підтримують хобі пані Марії.

– Чоловік консультує щодо створення взуття, старший 13-річний син уже став експертом і дає мені підказки. Іноді потрібно подивитися на виріб свіжим поглядом. Часто око, як то кажуть, «замилюється» і майстер може не помічати деяких погрішностей. Тому поміч сина для мене дуже доречна. 5-річна донечка, як була меншою, іноді спокушалася потягнути ляльку для забави, а тепер знає, що це дорогі речі і з ними потрібно поводитись обережно. Діти не сприймають їх, як іграшки,– каже лялькар.

Зважаючи на популярність Веселини, пані Марія спланувала створити колекцію ляльок-українок, можливо, навіть у традиційному вбранні різних регіонів країни. Українська тема стає дедалі популярнішою й актуальнішою, у тому числі в лялькарстві…

Джерело: Номер один