У сім’ї викладачів-переселенців у Тернополі народилася дівчинка

Сім’ї викладачів із Краматорська, що самотужки переїхала в Тернопіль, знову довелося раптово шукати житло. Цього разу саме напередодні пологів жінки. Та Івченки подолали труднощі, тепер живуть у гуртожитку, чоловік викладає українську мову тернопільським студентам. А ще у новому місті сім’я стала більшою – у подружжя народилася донечка.

Напередодні пологів шукали квартиру

«Номер один» у попередніх випусках розповідала про сім’ю викладача української мови і викладачки музики Віталія і Лани Івченків. Мешканці Краматорська самотужки переїхали до Тернополя. Сім’я з двома дітьми та дружиною на восьмому місяці вагітності змушена була терміново виїжджати з рідного міста. В інтернеті вони натрапили на тернополян, які їхали у відпустку і запропонували на місяць безкоштовно пожити у їхній квартирі. Не гаючи часу, родина самотужки приїхала в Тернопіль. Щоб безпечно пройти перевірку на блокпості терористів, вдали, що їдуть на відпочинок, речі відправили поштою. По дорозі довелося минати аж 6 постів із сепаратистами. Віталій і Лана Івченки кажуть, ризиковано було їхати у чуже місто, але залишатися в Краматорську було набагато небезпечніше. Після місяця проживання в Тернополі, коли власники квартири повернулися з відпустки, сім’я пережила нелегкі часи, шукаючи житло, і ледь не опинилася на вулиці. Тоді оплатити порівняно недорогу квартиру допомогла «Просвіта». Та на цьому історія не завершилася щасливим кінцем.

– Незадовго до пологів нам довелося шукати нове житло. У квартиру, яку ми знімали, повернулася власниця. Нове житло для оренди знайти було майже не реально. По-перше, був великий попит, бо шукали квартири студенти, по-друге, обмежувала висока вартість, сплатити яку ми не могли собі дозволити, – розповідає Лана Івченко.

Тернопільські студенти мають нового викладача

Після нелегких випробувань доля усміхнулася Івченкам. За сприяння однієї з громадських організацій переселенці звернулися до голови Тернопільської облдержадміністрації. Влада виділила родині житлову площу в соціальному гуртожитку на «Дружбі». Голова сім’ї Віталій знайшов роботу. З вересня він працює викладачем української мови і літератури в Галицькому коледжі.

– Роботу довелося довго шукати, але я задоволений теперішнім місцем. Студенти хороші, з викладачами теж ладжу. Відстоювати право викладати українською вже не доводиться, – усміхається Віталій. – До нас як переселенців загалом теж добре ставляться, більшість навіть не помічає, що ми не звідси, бо добре розмовляємо українською.

Молодша донька пішла в дитсадок, старша-четвертокласниця навчається у школі мистецтв.

– Наша донька в Краматорську вчилася в музичній школі, вона дуже любить співати, танцювати. Тому школа мистецтв для нас дуже зручно: там дитина здобуває і загальну освіту, і навчається різним видам творчості, вже виступала на святі Першого дзвоника. Шкода, що в нашому місті такого закладу не було. В Тернополі їй подобається, знайшла нових друзів,- каже Лана.

Третього вересня в подружжя народилася донечка, їй дали ім’я Зоряна. Малятко сім’я називає справжньою тернополянкою.

Родина вдячна людям, які з власної ініціативи допомагають стати на ноги у новому місті. Це і колишні тернопільські сусіди, і нові знайомі. Оскільки зараз збір урожаю, люди привозять із сіл городину, картоплю і діляться з тепер уже багатодітною сім’єю переселенців.

У Краматорську хтось боїться повернення «ДНР», а хтось чекає

У Краматорськ поки що повертатися Івченки не ризикують, тим більше – з немовлям на руках. Віталій же уклав контракт із коледжем і буде працювати там принаймні рік.

– У Краматорську люди дуже бояться, що повернуться сепаратисти. Місцеві жителі почуваються спокійніше, коли в місті є українські війська. Закон про особливий статус налякав людей: подейкують, що армія може піти з міста. Сепаратисти кажуть: «Ми повернемося» – хтось цьому радіє, хтось боїться. Навіть ті з переселенців, хто повернувся, тримають речі спакованими, щоб у будь-який момент можна було виїхати, – розповідає про настрої на Сході Лана.

Зараз Краматорськ змінюється, що дуже тішить родину Івченків. Там, де раніше вони були вигнанцями, тепер панує патріотичний дух.

– Зараз місто у своїй більшості стало проукраїнським: усе прикрашене національною символікою, – каже Віталій. – Люди щотижня збираються на віче. Мешканці з проукраїнською позицією стали активніші, громада піднімається. Та дехто говорить, що Донбас уже не буде українським, є краматорчани, що тільки тим і живуть, що чекають на повернення «ДНР». Страшно уявити, що буде, якщо терористи знову прийдуть: раніше за проукраїнську позицію тримали у підвалах, мучили, а зараз було б ще гірше.

Громада тепер контролює владу

Краматорськ готується до можливого наступу – військові риють окопи, звозять блоки, укріплюють блокпости. Люди намагаються якось завадити реалізації злощасного сценарію.

– При міському виконкомі створено громадську раду, вона намагається впливати на владу. Їх хотіли не пустити на засідання виконкому – все одно пройшли. Бо свого часу міська влада підтримала «ДНР», мер із посади пішов, але фактично влада не змінилася. Тепер громада намагається тримати під контролем можновладців, бо здається, що вони могли б знову підтримати окупантів. Люди бояться, щоб не було, як раніше, – розповідає переселенець.

– Дуже приємно, що в Краматорську з’явився такий патріотизм, якого не було до «ДНР». Сепаратисти є, але вони притихли. Хочеться бути в Україні без особливих статусів, навіть якщо в складі іншої області: Харківської чи Дніпропетровської. Дуже надіємось, що окупанта не допустять хоча б на вже звільнені території, – підсумовує молода мама Лана.
Джерело: Номер один