На Тернопільщині чоловік майже два роки відсидів в тюрмі за вбивство, якого не вчиняв

«Я думав, що у мене відбирають не тільки волю, а й розум», – з болем згадує 54-річний Орест з Монастириськ, якого ні за що запроторили за грати на 21 місяць.

З нього вибили зізнання у важкому злочині, якого не вчиняв. За майже два роки, проведені у СІЗО, втратив здоров’я і, як тільки його звільнили, відразу звернувся у психіатричну лікарню. Бо людині після такого пережиття конче потрібна лікарська допомога.
Як воно – бути безневинно звинуваченим, нести чужий хрест, спокутувати не свій гріх і не зламатися, не проклясти цей світ, не зневіритися, шукати справедливості…

Нині Орест практично без даху над головою, втратив соціальні зв’язки. Він невимовно зрадів, коли почув, що телефонують з редакції.(Неабияких зусиль вартувало розшукати його, дізнатися мобільний телефон – навіть у маленькому містечку Монастириська шукати людину без дому – як вітру у полі.) Йому дуже потрібна підтримка, можливо, навіть більше, ніж тоді – коли «страшна сила, яка винищує націю» (так Орест говорить про правоохоронну систему) вхопилася міцними лещатами за нього – звичайного простого чоловіка. Він здогадується, чому вибір випав на нього, але про це розкаже згодом, як і про своїх мучителів – міліцію, прокуратуру, суд. Орест має намір вивести усіх на чисту воду – пообіцяв, що приїде до редакції і на диктофон розкаже, хто його бив (навіть міліцейські чини у ранзі майора, полковника власноручно вибивали зізнання із чоловіка), як фальсифікували справу.

Отже, жив собі у Монастириськах чоловік. Розлучений, з вищою освітою, колись був добрим бухгалтером. В останні роки їздив на заробітки у Крим – мав сезонну роботу у кримській фруктовій компанії. Проживав у цивільному шлюбі з жінкою, мав дочку. У провінційному містечку усе на виду. Про Ореста кажуть: міг випити зайвого, а от вбити людину – на таке не здатен.

У лютому 2012 року місто облетіла звістка – у власному домі знайшли мертвим молодого місцевого мешканця Олега. Про те, що чоловік загинув від насилля, свідчили численні тяжкі тілесні ушкодження. Міліція взялася за розслідування. Чому Орест потрапив під підозру? Напередодні він познайомився з потерпілим і навіть мав з ним словесний конфлікт. Олег неприязно говорив із сином своєї співмешканки, а той у відповідь оборонявся: «Ти мені – не тато!» Орест заступився за дитину, мовляв, не чіпляйся.

А наступного дня з Олегом трапилася біда – хтось його дуже побив, і через дві доби він помер у себе вдома. Ореста забрали в міліцію. Під психологічним та фізичним тиском себе обмовив. Каже, там вміють бити, не залишаючи слідів. Найдошкульніше б’ють по голові. Далі був адмінарешт на сім діб – нібито за скоєне правопорушення. Його спочатку допитували у якості свідка, щоправда, протокол того допиту до справи не долучили. І хоч у міліції була вже явка з повинною, кримінальну справу порушили не проти особи, а за фактом заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого.

Класична незаконна міліцейська схема, за допомогою якої здобувають докази, позбавляючи де-факто підозрюваного (офіційно не надаючи йому цього процесуального статусу) права на захист. І взагалі, до Ореста допустили адвоката аж через півтора місяця. Тоді чоловік сказав, що обмовив себе і до фатального побиття непричетний. Орест вважає, що йому пощастило з адвокатом – Василем Позняком, який хоч працював «за призначенням» (за кошт держави), але наполегливо і професійно відстоював права підзахисного (нині Василь Позняк – на посаді судді Тернопільського міськрайонного суду).

Утім правоохоронна система не відступала, продовжуючи називати біле чорним, формувала звинувачення з допомогою суперечливих свідчень свідків. Алібі – троє осіб запевняли, що Орест того зловісного вечора ліг спати і до ранку не виходив з дому, до уваги не брали.
Відтак справу скерували до суду. Вісім років позбавлення волі – такий вирок прозвучав для Ореста у стінах Монастириського райсуду. Засуджений оскаржив вирок до апеляційного суду області.

– В апеляційному суді я сказав лише декілька слів: «Винесіть законне рішення, і я з ним погоджуся», – згадує Орест. Каже, що втомився доказувати, почувався приреченим. Між тим, колегія суддів (головуючий – Юрій Максимович) виявила стільки порушень кримінально-процесуального закону, неповноту та однобічність досудового та судового слідства, що скасувала вирок і справу скерувала на додаткове розслідування (справу розглядали за попереднім Кримінально-процесуальним кодексом, у нинішньому стадії додаткового розслідування не існує).

Додаткове розслідування забуксувало і не спромоглося сформулювати звинувачення з допомогою належних допустимих доказів. У листопаді 2013 року Ореста звільняють з-під варти, а у лютому 2014-го кримінальне провадження стосовно нього закрили – у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Відразу після звільнення Орест звернувся у психіатричну лікарню, де приходив до тями після пережитого шістнадцять днів. Згодом домігся путівки у санаторій. Двадцять один місяць незаконного утримання під вартою – це душевна травма, яку неможливо залікувати.
Навряд чи очікували у міліції чи прокуратурі, що недавній в’язень з підірваним здоров’ям домагатиметься компенсації за майже два роки поневірянь з вини правоохоронних органів. Річ у тім, що після закриття кримінального провадження посадовці у погонах зобов’язані були роз’яснити йому порядок поновлення порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди, визначити її розмір. Це встановлено ЗУ “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”. Визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Стосовно максимального розміру виплати обмежень не встановлено.

Не дочекавшись таких роз’яснень, Орест звернувся до Монастириського райсуду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України в області, управління МВСУ в області, прокуратури області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та незаконним триманням під вартою, на суму 500 тисяч гривень. Позов задовольнили на 250 тисяч гривень. Вразила своєю позицією прокуратура – там вважають, що екс-в’язню достатньо 25 тисяч гривень (за мінімальною межею). Тобто за місяць поневірянь у тюрмі людині можна дати тисячу з лишком, і совість у держави чиста. На цьому прокуратура наполягала в апеляційній скарзі, проте в апеляційному суді спіймала облизня – судді залишили рішення Монастириського суду без змін. Власне, це ще не завершення, оскільки прокуратура підготувала касаційну скаргу. Орест сподівається, що вища інстанція стане на його бік.

Що буде далі? Як уже згадувала, Орест має намір ініціювати притягнення до відповідальності службових осіб, посадовців, причетних до його незаконного кримінального переслідування. Без цього, на його переконання, відновлення справедливості не станеться. Адже моральну компенсацію йому сплатять із держбюджету, а не з кишень тих, хто ламав його людську гідність. Тож цілком можливо, що у цієї публікації буде продовження. І ще – справедливість настане тоді, коли встановлять того, хто побив до смерті Олега, і він понесе покарання. Цей злочин досі не розкрили.

Джерело: Свобода