Капітан Сергій Потяков: «Проти нас стоять регулярні війська російської армії»
28-річний капітан Сергій Потяков – один із тих військових, які після розформування частини у Тернополі змушені були залишати домівку і їхати на службу в інші міста. Родом чоловік із Коломиї. В Тернополі живе сім років, тут познайомився зі своєю дружиною. Обраниця капітана, до речі, працівник міліції. Молода сім’я виховує трирічну донечку. Сергій Потяков – кум тернопільського бійця Дмитра Мерзлікіна, який отримав поранення у бою під Зеленопіллям. «Номер один» писала про Дмитра в одному з попередніх випусків. Він уже четвертий місяць лікується в столичному воєнному госпіталі, але не втрачає оптимізму. Сергій вважає його справжнім героєм. Та за забаганкою долі, молодому офіцеру і самому довелося постраждати на передовій.
З квітня Сергій Потяков захищав державний кордон у Чернігівській і Сумській областях. Тоді відбувалася окупація Криму і в будь-який момент очікували нападу росіян на прикордонних територіях.
З початку липня у складі управління оперативного командування «Північ» міста Рівне капітан захищав від терористів поселення Весела Гора біля міста Щастя (Луганська обл.). Там виконував обов’язки офіцера-артилериста.
– Ми приїхали туди в день, коли закінчилося перше перемир’я. Почалася активна фаза АТО – з обох сторін застосовувалась важка артилерія. На Луганщині активно звільняли міста, – розповідає військовий.
Хлопці жили у бліндажах – влітку там спати було добре і головне – безпечно. Їсти бійці готували собі самі, переважно кашу та макарони – те, що швидше. Сергій розказує, що в польових умовах дуже хочеться домашньої їжі, її привозили волонтери.
– Нас часто «поливали» «Градами», але першого обстрілу я ніколи не забуду, – каже капітан. – Коли звук від пострілу доходить до нас, залежно від дальності обстрілу є десь секунд 20-ть, щоб сховатись у бліндажі. Коли потім виходиш з укріплення, навколо все обпалене, пошкоджене. Найчастіше обстрілювали удосвіта – в четвертій-п’ятій годинах, коли організм найбільше хоче спати.
Згодом з полком спеціального призначення міста Хмельницького як навідник артилерії Сергій поїхав на блокпост біля Луганська. 27 липня отримав поранення від обстрілу танками в шию і сідниці. Першу допомогу йому і ще одному пораненому надали на місці – перев’язали і зробили укол. Цілу ніч бійці з осколками і ранами чекали, щоб їх відвезли у польовий госпіталь.
– У шпиталь я потрапив аж біля обіду наступного дня. Не вивозили раніше може не так через проблеми з транспортом, як через небезпеку їхати вночі, адже терористи були зовсім поруч. Загалом же на передовій дуже не вистачає і наземного, і повітряного транспорту – це не секрет, – каже офіцер.
У польовому шпиталі бійцеві витягнули з тіла осколки, в Харкові видалили ще один осколок із шиї і зробили дві операції. Реабілітацію воїн проходив у Рівному.
– Одразу біля госпіталя знаходиться наше управління, тож товариші майже щодня приходили мене провідувати. Це дуже допомагало. Приїжджали дружина з дитиною та батьки. Саме рідні і близькі люди допомогли перенести той нелегкий час, – згадує Сергій Потяков, який провів у лікарнях півтора місяця.
Чоловіка здивувало, наскільки добрим було ставлення до ранених у госпіталі. Навіть у Харкові, в якому сепаратисти мали значну підтримку. Волонтери регулярно приносили пораненим бійцям фрукти, забезпечували засобами гігієни, возили на концерти, КВК. За лікування бійцеві платити не довелося, але витрат було чимало. Тож Сергій дякує владі Тернопільщини, яка виділила йому 5 тисяч гривень. Вони дуже знадобилися при реабілітації.
Добрих стосунків з місцевим населенням на Сході в артилериста не склалося.
– Ми не підтримували з ними стосунків. На мою думку, місцеві жителі можуть бути найбільшим ворогом. Від них не очікуєш небезпеки. Їде чоловік на велосипеді з граблями попри наш блокпост, нічого підозрілого, а при обшуку в нього виявили три телефони і готівку. Справа в тому, що люди кидали біля нас мобільні телефони із вмонтованим GPS-навігатором. Потім туди потрапляє снаряд, – розповідає боєць.
Зараз Весела Гора у руках терористів, це стратегічно важливе місце. На тій території проходить імпровізований кордон, бо Щастя під контролем української армії.
Наближається зима, спорядження бійцям йде, але, як розповідають Сергію друзі, повністю вони не забезпечені.
– Взимку воювати ні нам, ні їм не вигідно. Думаю, що в цю пору року буде спокійніше. Тим більше, що на Сході зими суворіші, ніж у нас. Можливо, за цей період ситуація стабілізується. Я вважаю, що цю ситуацію треба вирішити політичним шляхом, бо проти нас стоять регулярні війська російської армії. Якщо б їх вивели – зачистити Схід від терористів не склало б проблем. Українські сили зробили б це до початку вересня, якби в другій половині серпня російська армія не почала заходити цілими дивізіями. Тому надіюся, що вдасться вирішити проблему дипломатично, хоча, з іншого боку, там і нема з ким вести переговори, – розмишляє тернопільський боєць.
Чоловік упевнений в одному: в жодному разі не можна віддавати територію.
– Віддавати землю неправильно, цього не можна зробити, загарбник не зупиниться. А хто хоче жити в Росії – хай їде туди, – резюмує Сергій Потяков.
Зараз боєць з Тернополя повернувся у Рівне, можливо, на Схід покличуть знову. В найближчих планах – відвідати кума у госпіталі. А ще капітан надіється, що в Тернополі відновлять військову частину і військові зможуть повернутися до своїх домівок.
Джерело: Номер один