У катівнях сепаратистів — за українську мову

Це було два тижні тому. Батько й син Пастушенки прийшли в редакцію з херсонського поїзда. І розповіли історію, в яку важко було повірити. Однак усе в ній правда. …Затягнув їх вир війни на Донбасі раптово і неждано. Почалося з того, що 25-річний Ярослав, учитель Новосільської школи-інтернату, 9 серпня під час відпустки (діти були на канікулах) зі своїм знайомим Сергієм вирішив поїхати в Маріуполь.

Друг віз своєму дядькові ліки, а Ярослав — за компанію: побачити світ та при нагоді допомогти Сергієвому дядькові з ремонтом хати. І треба ж так статися, що саме того дня поїзд через пошкоджену лінію до Маріуполя не доїхав, а його пустили на Донецьк. На вокзалі до вагону підійшов патруль і старший, з вигляду і за вимовою козак-москаль, наказав усім показати документи. Сергія кудись повели, а Ярослава, подивившись у його паспорт, козак запитав про мету поїздки. Хлопець пояснив, чому тут опинився. Москаль розлютився, мовляв, ти чого розмовляєш хохляцькою мовою. «Та як умію, бо ж українець», — відповів Ярослав.

Батько і син ПАСТУШЕНКИ. У катівнях сепаратистів.

Краще б того не казав, бо вже через годину в якомусь готелі, перетвореному на пункт для тимчасово затриманих, давав свідчення так званому «ополченцу». Свідчення вибивались побоями: прикладом автомата розбили вилицю — і око одразу запливло кров’ю. Били по ребрах і під ребра кулаками та ногами, по голові — більярдними киями (допит проходив у готельній більярдній кімнаті).

Несподівано слідчий запитав, чому його батько, Мирослав Григорович, був у січні в Києві на Майдані, навіть день назвав — 26 числа. Виявляється, все в них у комп’ютері є, хто, де й коли був. Били часто й боляче — спочатку в готелі, потім у приміщенні управління СБУ — в кабінетах і камері. Коли трохи відходив від побоїв, гнали копати окопи на околиці Донецька або чистити лісосмугу. Одного разу залишили самого в примітивному наметі в полі на п’ять днів. Мабуть, думали, що помре з голоду чи застрелять «при спробі втечі». Вижив. Після того випадку в камеру повертали на ніч щодня. З неї щовечора кудись забирали по дев’ять людей, і більше ті не поверталися.

Джерело: Вільне життя Плюс