Як у Тернополі випроводжали біженця

 – Я не піду воювати, – каже хлопець із Сходу Костя. – Мені 24 роки. Я тільки з колонії вийшов. Так, я помилився. Кожен може помилитись – правильно? Кожен може відсидіти. Від цього ніхто незастрахований. Я тільки вийшов і мене знову… В батальйон? Там же знову обмеження.

Хлопець, пояснюючи волонтерам свою позицію, починає дратуватись, але швидко заспокоюється. Прихід волонтерів близько полудня  в його кімнату не був очікуваним – їх зустрів напівголим, у порваних підштаниках. Як виявилось згодом, у готель хлопець повернувся за північ. Пояснив, що шукав підзаробітків.

– В Одесі, приміром, на “Сьомому кілометрі” можна знайти роботу, – каже він. – Розгрузити щось. Ну я і думав, що тут так само можна знайти щось.

Костя приїхав до Тернополя 8-9 листопада, невдовзі після звільнення з колонії 5 листопада. Довідки при звільнення не мав. Її відсутність пояснив рекомендаціями самих же правоохоронців. По приїзді він оселився, як і інші переселенці, на три дні у готелі.

-З готелем у нас домовленості про триденне безкоштовне проживання для біженців, – пояснює голова БФ «Вікно Життя» Ірина Жигунова. – Тобто, переселенці приїжджають, телефонують рятувальникам, що я – біженець, зустріньте мене. Ті їх зустрічають і передають уже волонтерам. Тож, хто  саме приїхав, це вже головний біль волонтерів. Але, ми ще у квітні заявили – ми приймаємо тільки жінок з дітьми. Чоловіків здорових не приймаємо і допомагати не будемо.

Тим же чоловікам, які все таки приїжджали, пояснювали повторно – допомагати  їм ніхто не буде. Їм радили шукати роботу. Тим же «непроханим гостям», які почали їхати до міста з другого листопада, говорили напряму – нераді їх тут бачити взагалі.

– Після виборів  у сепаратистів до Тернополя почали їхати «небажані» гості, – додає волонтер.  – Це безхатьки, колишні в’язні. Квитки їм, як пояснювали вони ж самі, купував фонд Рената Ахметова. Більшість з них, після нашого пояснення, залишала місто.

Утім, 24-річний хлопець такого пояснення не сприйняв. І більше – почав «качати права». Мовляв, йому зобов’язані допомогти із житлом, із харчуванням. Але після кількаразового пояснення – таки покинув місто.

– Можливо, представники державних органів, структур, не можуть сказати чи не мають права такого сказати, – додає волонтер. – Я ж вважаю, що я маю  моральне право сказати напряму – такій категорії населення ми не раді і допомагати не будемо. Тернопіль – спокійне місто, у якому навіть ввечері може спокійно гуляти молодь. І я не хочу, щоб це змінювалось.

Джерело: 20 хвилин