Home Події

«Ношу п’яту дитину під серцем. Але волонтерства не покину», каже Ірина Жигунова

44Тернопільські волонтери жертвують собою, власним часом і грошима, відірваними від дітей, родин та життя. Кажуть, не можуть інакше, доки у країні неспокій і біда. І переконують: жодного разу не пошкодували про свій вибір і якби час повернути назад – вчинили б так само

У добі відомої тернопільської волонтерки, голови благодійного фонду «Вікно життя» Ірини Жигунової, здається, щонайменше 48 годин. Ця активна жінка – мати чотирьох дітей, зараз опікується переселенцями і біженцями з Криму і Сходу, пораненими, як під час Майдану, так і в АТО та піклується за їхніх малюків.

Часто на відомчих нарадах і засіданнях та у кабінетах різних структур жінку можна побачити на руках з молодшою донькою Катрусею, якій лише 2 рочки. Або за кермом авто, яким розвозить допомогу. Дитина практично завжди з мамою. І, як ми дізнались, родина в очікуванні… п’ятого малюка.

«Вони ж пропадуть…»

Так, я ношу під серцем п’яту дитину, але волонтерства не покину, – запевняє пані Ірина і напівжартома додає про своїх підопічних, – куди ж вони без мене? Вони ж пропадуть…

Майданівське волонтерство ж почалось з телефонного дзвінка. Тоді саме мешканець Теребовлі отримав серйозні поранення, дружина була поруч з ним у госпіталі. Троє діток залишились під наглядом сусідки, але практично без засобів для існування. Ірині Жигуновій запропонували взяти малечу під опіку фонду «Вікно життя».

Тоді 24 години на добу був включений телевізор, всі майданівські події пропускала через себе і просто не могла стояти осторонь, – ніяковіючи, зізнається жінка. – Щоранку дивилась на екран. Там світанок, і у нас теж. Вистояли…

Поїхати у Київ не могла, бо Катрусі і рочку не було. Якоїсь миті терпець від бездіяльності і безпорадності урвався, пригадує жінка. Набрала номер волонтерів з Майдану. З’ясувалось, що є поранені хлопці, в яких залишились діти. Родинам потрібна була допомога, а пораненим – лікування і реабілітація. Ними всіма і почала опікуватись.

У нас не лише тернопільські хлопці лікувались, було багато і східняків, адже це був час, коли їх боялись залишати у столичних медзакладах, – пригадує пані Ірина. – Бувало, шукала їхніх друзів, аби приїхали і підтримали. Вони ж опинились у бандерівському краю. Ті приїжджали – дехто навіть власних психологів привозив.

Поранені майданівці одужували, їх змінювали інші. Потім до Тернопільщини почали приїжджати біженці з анексованого Криму – і всі під піклування Ірини Жигунової. Їх згодом змінили біженці зі Сходу.

Безліч подяк і… пояснюючих

Вагітні, сім’ї з маленькими дітьми – з ними спочатку не знали, що робити, зізнається жінка. – Вони потребували всього – від одягу і харчів до побутової техніки і предметів гігієни.

Зараз все систематизувалось, вважає пані Ірина, але роботи непочатий край. Тому навіть коли дізналась про свою п’яту вагітність, волонтерську справу вирішила не полишати.

Я не можу інакше, у мене невдовзі п’ятеро дітей буде, внуки підуть – і ми всі збираємось залишатись в Україні, – переконує жінка. – Я не можу взяти зброю, тому просто мушу допомагати в тилу.

З одного боку грамоти і подяки, з іншого – постійні пояснюючі правоохоронцям і прокуратурі після скарг невдоволених «сервісом» переселенців.

Розчарування, повірте, – немає, – переконує Ірина Жигунова. – Лише відчуття безсилля, бо неможливо все змінити. Але ранок вселяє оптимізм. Треба працювати. А після перемоги – поговоримо…
Джерело: 20 хвилин

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter

Loading...

Без коментарів

Залишити коментар