Home Події

Фельдшер з Тернопільщини два місяці рятувала поранених в зоні АТО

1423061746_____223 Восени вона працювала медиком у складі медичної бригади. Пішла на Схід добровольцем в 5-ий окремий батальйон добровольчому корпусу «Правий Сектор», що розташовувався біля Донецького аеропорту.

22-річна Марина Дідух поїхала на Схід, бо вдома не могла спокійно по телевізору дивитися на те, що робиться там. Вирішила допомогати як медик.

- Мама спочатку плакала, не пускала, але потім зрозуміла, що сперечатися нема змісту. Сказала, якщо вибрала свій шлях – щоб тримала його гідно, – пригадує Марина. – Вже зараз, хоча розуміє, що там потрібна допомога, але свою дитину вдруге вона не готова туди відпустити. Але якщо буде нагальна потреба, я не буду слухати маму, зберу речі і поїду.

Жили вони весь час в підвалах, бліндажах, тому що в будинках бути нереально через обстріли градів. Їжу завдяки волонтерам вони мали, але готувати могли не завжди, бо їх часто обстрілювали. Дівчина каже, що там зараз важко, бо не завжди можна буржуйку розпалити, адже навідники реагують на дим.

Марина розповідає, що там завжди була напружена обстановка. Навіть коли оголосили так зване перемир’я, через дві години того ж дня знову почали обстріли. Проте наші хлопці тримаються. В основному завдяки дзвінкам з дому, дитячим листам, малюнкам, підтримці волонтерів.

Найважчим для нашої землячки були не якісь побутові моменти, а психологічне навантаження від того, що треба вибирати, кому найшвидше потрібно надавати допомогу.

- Найважче напевне, коли привозили поранених, і я розуміла, що нічим допомогти не можу, коли осколки потрапляли в легені, чи коли треба було ампутовувати руку або ногу, – розповідає Марина. – А поранений каже, що хоче жити, він же все розуміє, і просить передзвонити мамі й сказати, що в нього все добре, щоб мама не хвилювалася, чи передзвонити до дівчини чи дружини і передати привіт. Ще коли їх багато, до всіх підійти нереально, а ти розумієш, кому ти не допоможеш, то і не підходиш до них. Це психологічно дуже важко. Я досі думаю, а може б ще комусь можна було допомогти.

У бригаді медиків, як розповіла Марина, є лікар чи фельдшер, санітар і хлопці вогневої підтримки, які допомагають витягувати поранених. Вони і джгут можуть накласти і вколоти знеболювальне. Зараз там вже медпункт є, а тоді їм навіть на землі доводилося зупиняли кров, надавати першу допомогу, щоб чимшвидше вивезти пораненого в лікарню. Бувало, що поранених дотягували до якогось укриття і там надавали допомогу.

- У більшості випадків, поки ми добігаємо чи доїжджаємо, вже хлопці наклали джгут, тобто побратими допомогу надавали, – пригадує Марина.

Потім поранених перевозили в лікарню в одне з містечок. Далі -  в Дніпропетровськ, у госпіталь.

- В тому місті, куди ми привозили наших поранених в лікарню, ставлення до нас не дуже привітне. Могли вслід крикнути: «вот суки, опять етіх привєзли», – пригадує Марина. – Але ми, незважаючи ні на що, допомагали місцевим. Були місцеві бабусі, які приходили по «Корвалол» чи ще щось від  тиску. Тісніше з ними не спілкувалася. Але наші ходили допомагали їм всім, чим могли.

Після перебування в АТО Марина знову повернулася до роботи у свій ФАП у Чистилові. Каже, якщо буде така необхідність, то знову поїде на Схід.

- Я думала вже їхати, але відчуваю, що ще не зовсім одужала – на початку зими мала проблеми зі здоров’ям. Три тижні пролежала в лікарні, а просто приїхати і сидіти там, склавши руки, не хочу. Мої побратими кажуть, щоб я підлікувалася повністю, а тоді вже готова була стати в стрій, якщо виникне необхідність.

Зараз дівчина старається допомогти хлопцям тут – збирає допомогу для вояків з 24-ї бригади.

Джерело: 20 хвилин

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter

Loading...

Loading...

Без коментарів

Залишити коментар