Багато тернополян ладні навіть сидіти у тюрмі, аби не їхати на війну

 Серед усіх військовозобов’язаних, які отримали повістки, лише 11% прибули у військові комісаріати для проходження медогляду. Редакція «RIA плюс» протягом двох днів роздавала повістки спільно з військкоматом та жеком. Чоловіки або не відчиняють двері, або ховаються, або повиїжджали на заробітки до Росії
Четверта черга часткової мобілізації спричинила паніку у багатьох жителів області. Судячи зі статистики та експерименту, який провела редакція газети «RIA плюс», люди ладні навіть сидіти у тюрмі, аби не їхати на війну.
Виконуючий обов’язки військового комісара Тернопільського обласного військового комісаріату Володимир Катинський неодноразово під час попередніх черг мобілізації акцентував увагу на тому, що наша область – далеко не перша за кількістю мобілізованих. Навіть навпаки: якщо на початку АТО чоловіки самостійно приходили і записувалися добровольцями, тепер азарт зник. Затягнути когось у військкомат складно. Про вручення повісток нині можна оповідати сумні бувальщини.
 
Добровольців лише 30
– Серед військовозобов’язаних уже більше 15000 чоловік у розшуку, – говорить він. – Відповідно до законодавства, військові комісаріати області передали повістки сільським радам та жекам, аби останні здійснювали оповіщення тих, хто підлягає мобілізації. Деякі установи неналежно виконують обов’язки. Їхні представники говорять, що приходили, стукали, але нікого не було вдома. Якщо людина не поставила підпис, отже, її вважають неоповіщеною.
У переліку населених пунктів, які показують найгірший показник з мобілізації, – Чортків, Бережани, Бучацький, Монастириський і Гусятинський райони. Окрім мобілізації живої сили, нині у країні триває й мобілізація техніки. Багато підприємців не готові розпрощатися з авто і передати їх для використання силам АТО. Агрохолдинг «Мрія» не надає ані майна, ані відомостей про нього, стверджує військовий комісар. У цьому переліку – і ТзОВ «Бучачагрохлібпром». Є й інші.
За словами військового комісара, показники з мобілізації далекі від норми. 30% від усіх військовозобов’язаних вважають оповіщеними, тобто їм вручили повістки. Із них лише 11% прибули на медогляд. У 40% громадян України, які прибули на медкомісію, були скарги на здоров’я, тому їх направили на дообстеження. Орієнтовно 26% з усіх, хто з’явився, визнали непридатними до військової служби. Станом на 29 січня в області зареєстрували лише 32 добровольців. Отака гірка правда життя! Списки осіб, які не прибули у комісаріати, подали для розшуку в правоохоронні органи.
– Військовозобов’язані вдаються до різних методів, як відкосити від служби в армії. Хтось виїжджає за кордон, хтось ховається, хтось не відчиняє двері або відмовляється отримувати повістку. Різні випадки бувають, – наголошує Володимир Катинський. – Якщо ми хочемо забезпечити обороноздатність країни, потрібно міняти законодавство. Усім тим, хто підпадає під призовний вік, потрібно заборонити виїжджати за кордон без дозволу військового комісаріату. Уточнень та ряду доопрацювань потребують й інші законодавчі ініціативи.
Як повідомив офіцер, не усі військовозобов’язані, які отримали повістки, будуть мобілізовані до Збройних Сил чи інших військових формувань України. При кожному районному військовому комісаріаті працює військово-лікарська комісія, яка здійснює ретельний медогляд кожного потенційного захисника Вітчизни.
– Якщо під час проходження медогляду, неможливо встановити діагноз військовозобов’язаного, його направляють на додаткове обстеження. Непридатних у війська відправляти не будуть, – наголосив полковник Володимир Катинський.
 
На дверях – павутина
Враховуючи слова пана Катинського, редакція газети «RIA плюс» вирішила «провести» мобілізацію. Наш журналіст скооперувався із працівниками міського військкомату та одним із жеків міста. У п’ятницю, 30 січня, кореспондент стала свідком того, як реагують тернополяни на повідомлення про призов.
У супроводі заступника міського комісара Миколи Бойка, дільничного міліціонера Романа Николяка та посильних ПП «Наш дім» о 19.30 ми вирушили роздавати повістки військовозобов’язаним трьох будинків: №22 на вул. Протасевича, №№18, 31 на вул. Л. Українки. Адреси вибирали довільно. За словами працівників міського військкомату, тут проживають ті, хто за всі чотири черги мобілізації не відреагували на отримання повістки.
З кількох квартир, які ми обійшли протягом години, ніхто двері не відчинив. Усі сусіди, як один, розводили руками, мовляв, ми нічого не знаємо, нікого не бачили, у нас немає часу спостерігати за ними. Цікаво, що в різних життєвих ситуаціях сусіди можуть розказати один про одного фактично все. А тут – ніхто не чув і не бачив. В одному з помешкань на другому поверсі будинку ми помітили світло. Коли почали стукати у двері, запанувала тиша, у вікнах квартири стало темно.
– Люди не відчиняють двері, – наголошує заступник комісара пан Бойко. – Хтось відмовляється ставити підпис. Було таке, що двері просто перед носом зачиняли. Хтось вказує не ту адресу, де насправді проживає. Знайти військовозобов’язаного і вручити повістку – велика удача. Є навіть один працівник обладміністрації, якому намагалися вручити повістку на роботі. Але він відмовився її брати, сказав нести за адресою проживання. Хоча скільки разів ми не приходили до нього додому, сусіди говорили, що в тій квартирі ніхто не живе.
Тернополянка Світлана (прізвище редакції відоме – прим. авт.) розповідає, що деякі її знайомі так налякані мобілізацією, що ховають чоловіків у коморах.
– Сусідка розповіла, що працівники жеку спеціально ходять по будинках, нібито перевіряють лічильники, а насправді видивляються, чи є чоловіки, які підлягають мобілізації. Тому вона ховає сина у коморі. Я вже не від однієї чула таке. Люди налякані. Усі бояться їхати на війну. Адже кожного дня там убивають наших хлопців.
 
Утікали чи не утікали?
Отаку картину ми побачили протягом вечора у нашому місті. Продовженням експерименту стала поїздка в село Конюхи Козівського району. За минулий тиждень назву цього села дізналися чи не всі українці. На центральних телеканалах з вуст найвищих чинів генерального штабу ЗСУ пролунала інформація, що місцеві чоловіки, втікаючи від мобілізації, автобусами виїжджають до Росії на заробітки. Згодом Адміністрація Президента спростувала цю інформацію. Російські ідеологи одразу підхопили ці настрої, створили панічну картину, навіть розтиражували заклики до українців не йти на війну, а переїхати в Росію для тимчасового працевлаштування.
У суботу, 31 січня, наш кореспондент поїхав у Конюхи, щоб поспілкуватися з місцевими і розставити всі крапки над «і». Перед виїздом у село військовий комісар Зборівсько-Козівського об’єднаного військового комісаріату Сергій Данилюк розповів, що за всі чотири черги часткової мобілізації жоден військовозобов’язаний із цього села, який підлягає призову, не був мобілізований.
– Спілкуючись із журналістами, жителі Конюхів розповіли, що вони – страшенні патріоти, семеро уродженців населеного пункту уже нібито беруть участь у проведенні АТО, – говорить він. – Однак за всі чотири черги повістки змогли вручити лише чотирьом із понад трьохсот військовозобов’язаних. Секретар сільради надала нам список, де «розписала» всіх чоловіків із села, які перебувають на військову обліку. Мовляв, той – на заробітках в Італії, той – у Росії працює, той взагалі невідомо де. Жителі сіл придумують різноманітні способи, як відкосити від служби: хтось оформлює опікунство, хтось через організацію місцевих виборів робить призовників депутатами, бронює їх за підприємствами. Ось такий патріотизм!
У селі Конюхи, куди ми приїхали з самого ранку, звістка про пресу та військовий комісаріат розлетілася миттєво. Разом із сільським головою Андрієм Федівим, військовим комісаром Миколою Бойком та начальником відділення місцевого комісаріату Володимиром Кавецьким ми пішли роздавати повістки, які начебто раніше не вдавалося вручити.
Перший чоловік, до якого зайшли на подвір’я, не встиг зреагувати. Він розгублено глянув, поставив підпис, сказав, що до нього ще ніхто не приходив з повісткою. 36-річний Олег (прізвище відоме – прим. авт.) розповів, що раніше служив в армії.
– Що є, то є, нікуди не дінешся – доведеться служити, – каже він.
Натомість літня жінка, вочевидь, його теща, кричала, що то не жарти – на війну йти. Мовляв, навіщо прийшли чоловіків забирати.
Тим часом чутки селом розлетілися дуже швидко. Поки ми обходили будинки, де розгублені родичі говорили, що не знають, де чоловіки, зв’язку з ними не тримають, усе більше й більше людей говорили, що прийшов військкомат. Попереду редакційної машини, яка їхала вулицею, бігли жінки, махаючи руками та сповіщаючи, що йдуть забирати чоловіків на війну. Хоча фактично їм тільки вручали повістки для проходження медогляду.
Один із чоловіків, до якого зазирнули на подвір’я, взагалі сказав, що він не той, про кого питають. Коли працівники військкомату попросили показати документи, він одразу сказав, що пожартував. Не хотів ставити підпис, але врешті-решт розписався. Уже через декілька секунд додав, що в нього недавно народилася третя дитина. Його попросили надати свідоцтва про народження всіх дітей.
Інший житель, коли почув про повістку, запрошував зайти до будинку, подивитися на хвору маму.
– Хто її доглядатиме? Я сам, – говорить чоловік, який представився Андрієм. – А довідку? Хто за нею ходитиме?
Натомість у сільській раді сказали, що цей чоловік нещодавно повернувся із заробітків з Росії. А за його мамою доглядала дружина, яка нібито покинула його і виїхала за кордон.
З кількадесят будинків, які ми обійшли в той день, майже у всіх родичі чоловіків призовного віку говорили, що ті заробляють гроші – то в Києві, то в Москві, то в Санкт-Петербурзі. До речі, слово «Росія» і справді звучало найчастіше.
На зауваження офіцерів про те, чому чоловіки повиїжджали на заробітки до країни-агресора, жінки лютували: «А ви дайте нам роботу! А в нього жінка (мати, батько) хворі… діти малі…». У кожного – свої проблеми. На репліки про те, що в армії солдатам також платять гроші, люди розлючено говорили, що не відпустять своїх чоловіків до війська.
– Най він краще в тюрму сяде, шукайте, – кричала сільська жителька. – Он хлопця із сусіднього села забили. Я свого чоловіка на війну не дам.
Втім, проблема патріотизму стосується не тільки конюхівців. І в інших селах є подібні ситуації. Люди бояться вмирати, тому втікають від мобілізації. Ворогові цього і треба, каже Сергій, який пішов добровольцем на Схід ще в 2014 році.
– У кожного своя біда, і своя сорочка ближче до тіла, – каже він. – І мені страшно, коли над головою летять снаряди, страшно, коли на очах вмирають друзі. Але мусить бути одна система для всіх: ми, чоловіки, мусимо стати до зброї і вигнати ворогів з нашої землі!
 
«Масово повиїжджали ще до війни»
Секретар Конюхівської сільської ради Стефанія Франків розповідає, що чоловіки з їхнього села не утікають від моблізації. Просто через брак роботи люди змушені заробляти деінде.
– Усі повиїжджали, але раніше, – зауважує вона. – Автобуси до Росії, про які говорили на всеукраїнському рівні, туди ніхто спеціально не відправляв.
Жінка каже, що роздати повістки односельцям правді складно. Адже багато хто живе в інших регіонах, але не знявся з реєстрації в їхньому селі. Хтось – на роботі, хтось – ще десь. Родичів просять писати пояснення, вказуючи, де перебувають їхні чоловіки чи сини. Однак до прохань дослухаються не всі.
До слова, заступник начальника мобілізаційного відділу мобілізаційного управління Генштабу ЗСУ Олександр Правдивець сказав, що районні військові комісаріати отримали відповідне завдання зі створення реєстрів ухильників, які вони повинні до 3 березня передати в районні чи міські відділення міліції. Правоохоронці шукатимуть, будуть затримувати та доставляти в законному порядку громадян, які ухилилися від мобілізації. «RIA плюс» спробувала дізнатися, скільки осіб, які ухиляються від мобілізації, вже вдалося відшукати. У прес-службі обласної міліції сказали, що на час проведення мобілізації не будуть коментувати інформацію, щоб не зривати призов.
Джерело: 20 хвилин