Home Події

Пораненому бійцю з Тернополя потрібна допомога

10354899_1462790827319275_3024051847593121799_n-300x225Коли у друзів стається горе, починаєш розуміти наскільки все інше, окрім життя, здоров’я і Любові, у цьому світі мізерне і мілке.

Приємно, коли твоїм друзям надають допомогу не лише українці, які сьогодні найбільше потерпають від війни, але й підтримують приятелі з Польщі, пише “Золота пектораль”.Тоді усім єством відчуваєш велике дружнє єднання двох братніх народів (українців і поляків!), на різних рівнях сприймання і розуміння приходить усвідомлення того, що відбувається у сьогочасному світі, тих людяних і Божих чеснот, що є у потаємній оселі душі конкретного індивіда.

Надія Сеньовська, викладач педагогіки Тернопільського національного педагогічного університету – педагог від Бога, вона одна із тих (небагатьох) добрих навчителів, які траплялися на моєму життєвому шляху. Ми, студенти, були її першим випуском. А пізніше, вже коли я переїхала у Львів, щоб продовжити навчання в аспірантурі, нас якось несподівано об’єднала любов до поезії, літературних вечорів. Так наше спілкування й перейшло із “вчительсько-учнівських” взаємин у теплі дружні відносини.

Олександр, чоловік Надії, походить із родини військовослужбовця, тому для нього захист Вітчизни – не пусті слова, а обов’язок перед своєю сім’єю, краянами… Коли в Україну прийшла війна і до їхньої домівки принесли повістку, Олександр одразу, без зволікань, поїхав у військкомат, звідти – на вишкіл під Ужгород, а через місяць – і на фронт. «Якщо не я, то хто?», – повторював мобілізований призовник. П’ять місяців був на передовій без ротації, зв’язок із рідними був вряди-годи. Останні два тижні їх обстрілювали кожних дві години…

Надя весь цей час терпляче зносила і розлуку, і страх. Рідко хто зі знайомих бачив її без звичної посмішки. Водночас, друзі намагалися усіляко її підтримувати, бо знали, що ховається за цим зовнішнім спокоєм. Пригадую, як вона втрачала від стресу голос, як не могла спати ночами, як їй було холодно і страшно…

А 6 лютого все закінчилося. Поряд з Олександром розірвалася міна. На щастя, бронежилет захистив внутрішні органи від пошкоджень. Посікло відкриті частини тіла – ногу, руку, обличчя. Бог милував, міни одна за одною розривались подалі від нього. Із воїнами на передовій був лікар, теж Сашко, який кваліфіковано надав першу медичну допомогу. А товариші вивезли пораненного бійця в Артемівськ, де пошкоджену ногу одразу ж ампутували. Потім Олександра відправили вертольотом у Дніпропетровськ. Пригадую, як Надя перед від’їздом написала мені на поштову скриньку, що страх і тривога опанували нею, бо лікарі сказали, що Саша у дуже важкому стані. Потім виявилося, що переживання були недаремними – боєць втратив багато крові і лікарі почали сумніватися в тому, що Олександр виживе. Слава Богові, смерть обійшла його стороною.

Тут і молитви рідних та друзів, і професійність медпрацівників, і допомога волонтерів зробили диво. В лікарні імені Мечникова Олександра буквально повернули з того світу, підлікували і відправили літаком у Київ. Для Наді закінчилися довгі дні під реанімаційним відділенням. Почалися нові – у відділенні травматології військового шпиталю. Звісно, родина не покинула їх на призволяще. Вони, мама й сестра зокрема, не полишають Сашу, поки Надя їздить в Тернопіль – “відчитувати” пари, які пропустила з поважних причин і дбати про донечку, що закінчує другий клас.

Ця родина все витримає, немає жодних сумнівів! Саша тримається дуже мужньо, він не впав у відчай, не замкнувся в собі, не зненавидів увесь світ. Жартує, підтримує себе й близьких. Каже, що, якби нога була ціла, негайно поїхав би на фронт до своїх хлопців. Надя продовжує викладати, жартувати, писати… Зараз вона живе між Тернополем і Києвом. Маленька Радуся малює для татка малюнки, пече йому пиріжки і вишиває котика.

Ось що написав про Олександра його однополчанин Олексій Чабан: «Один из лучших бойцов, кого мне довелось встретить на этой войне. Один из лучших представителей нашей Украины. Культурный, образованный, спокойный и надежный. Его украинская речь такая красивая, что хоть записывай на диктофон и слушай потом ещё и ещё. Мне казалось, что он почти не спит, круглые сутки он на связи и круглые сутки он в дозоре. Сотни раз его бдительность служила нам всем. Ранило его всего за неделю до ротации, так жаль…»

Коли розповідала краківській Мисткині Божені Бобі-Дизі про горе, яке сталося в Наді, вона одразу ж відізвалася на цей біль поетичним словом:

Bożena Boba-Dyga (Божена Боба-Диґа)

Dla (pamięci) Żołnierza w wojnie Rosyjsko-Ukraińskiej, który stracił nogę, ojca siedmioletniej córki.

Для (згадки про) Воїна на війні російсько-українській, котрий втратив ногу, батька 7-літньої доні

Присвячується Олександру, Надії і Радиславі Сеньовським

Bożena Boba-Dyga

Wołanie

Tato

Dlaczego musisz jechać tak daleko

kiedy wrócisz?

To dla ciebie córeczko, żebyś była wolna

Tato

dlaczego tak długo Cię nie ma?

Walczymy córeczko!

Tato

Dlaczego przestałeś pisać? Tęsknię …

Tato, Tato

Dlaczego, zamiast od Ciebie, mama

dostała list od twojego szefa?

Tato, Tato, Tato

Mama jedzie do Ciebie … Coraz bardziej się boję ….

Tato, Tato, Tato, Tato

Dlaczego jesteś nie cały?

Mama płacze, nie chce mi Ciebie pokazać! Wkurza mnie!

Tato, Tato, Tato, Tato, Tatooo

Jutro po nocy stanie się dzisiem

Tak odmiennym od wczoraj …

Ja nie chcę!

Божена Боба-Диґа

Поклик

Тату

нащо мусиш їхати так далеко

Коли вернешся?

Їду для тебе, доню, аби була вільна

Тату

нащо так довго тебе немає?

Боремось, доню!

Тату

чому ти більше не пишеш? Я скучила..

Тату, Тату

Чому замість тебе мамі написав

твій начальник?

Тату, Тату, Тату

Мама їде до тебе… Мені так

страшно…

Тату, Тату, Тату, Тату

Пощо тебе скалічили?

Мама плаче, не хоче мені тебе

показувати! Дістала мене!

Тату, Тату, Тату, Татууу

Завтра після ночі стане сьогоднім

Геть інакшим від вчора

Не хочу!

Переклала з польської – Катерина Девдера

А моє слово зараз звучить до всіх співчутливих і наділених чудовою здатністю співпереживати. Зрозуміло, що лікування Олександра буде дорогим і невідомо, скільки потрібно буде ліків, операцій і коштів на все це. Його життя і здоров’я залежить від кожного із нас. Тож будьмо вдячними та уважними до наших захисників. Допоможемо Герою України, який гідно ніс службу довгих п’ять місяців за честь і славу нашої Батьківщини, за мир і спокій кожного з нас.

Бажаючі допомогти  пораненому бійцю можуть перераховувати кошти на картку ПриватБанку 4405 8823 1426 8107 Надія Сеньовська. Контактний телефон Надії – 097-807-60-44.

Реквізити для переказу коштів:

ОТРИМУВАЧ: 29244825509100

СЕНЬОВСЬКА НАДІЯ ЛЕОНІДІВНА

БАНК-ОТРИМУВАЧ: ПАО КБ “ПРИВАТБАНК”

ДРПОУ: 14360570

МФО: 305299

ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: ПОПОВНЕННЯ КАРТКИ 4405882314268107.

Юлія Починок

Джерело: “Золота пектораль”

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter

Loading...

Loading...

Без коментарів

Залишити коментар