Home Самоврядування Культура

Подружжя тернопільських інженерів більше 25 років розписують писанки

1427803043_DSCF3506 Писанки пані Лесі та її чоловіка Юрія оформлені по-різному. Пан Юрій пише переважно в стилі Трипільської культури – у білому, чорному і коричневому кольорах, з характерним орнаментом. А писанки його дружини – кольорові, з лебедями чи сонцем, безкінечністю, квітами.

Подружжя тернопільських інженерів Леся та Юрій Цікало більше 25 років розписують писанки. На Тернопільщині це чи не єдина сім’я, де писанкарством займаються і чоловік, і дружина. За цей час вони зробили більше 2000 мистецьких виробів.

Майстри народної творчості неодноразово мали виставки, проводили майстер-класи, демонстрували свої роботи на мистецьких фестивалях. Їхні роботи є в Америці і Канаді, Хорватії, Бельгії. Були плани навіть побудувати музей писанок і відкрити свою школу писанкарства. Проте через економічну ситуацію у країні наразі це неможливо здійснити.

- Кілька років писанок узагалі не писали, – розповідає Леся Цікало. – То внуки були малі, то батьки хворіли, то роботи в селі було багато. Коли нездужала, теж не могла писати. Тепер уже внуки підросли. Я вже заслужила на те, щоб спокійно працювати. І дякую Богу, що маю можливість це робити.

Перша виставка подружжя відбулася в Тернополі в 1993 році. Тоді вони представили більше 300 писанок. А захопилися писанкарством наприкінці 80-х-на початку 90-х.

- У ті часи роботи не було, – пригадує пані Леся. – Спочатку було бажання просто мати роботу і давати собі раду. Я тоді в декреті була, якраз дочку народила. По телевізору побачила передачу про писанки і захопилася. Так почали писати писанки. Навіть вдавалося трохи продавати. По 10 доларів давали за наші писанки.

Уся колекція, звісно, не збереглася – чимало робіт подарували, деякі продали, чимало є за кордоном. Писанки подружжя є і в тернопільських музеях, частина зберігається в селі. Тож тепер доводиться писати нові писанки, аби підготуватися до виставки, яку родина Цікало планує показати наступного року. Кажуть, що потрібно розписати 200-300 писанок, аби люди мали на що подивитися.

Пані Леся розповідає, що вони з чоловіком – інженери, працювали разом у проектному інституті. Художньої освіти жінка не має, але колись певний час працювала на фабриці ялинкових прикрас – розмальовувала кульки на ялинку, свічники. Тож ці навички стали в нагоді. А в чоловіковій родині усі – надзвичайно творчі особистості: і чоловік, і його сестри – справжні майстрині.

- Я з Новосілки Підволочиського району, – розповідає пані Леся. – Не пригадую, щоб у селі було прийнято писати писанки. Уперше «живу» писанку побачила ту, яку сама ж і написала. То був символ сонця – зірка. А от мого чоловіка навчила розписувати писанки його мама, яка родом з Товстолуга, і бабуся з Львівщини. У них ці традиції передавалися з покоління в покоління. Така родина цікава – дідусь був греко-католицьким священиком, його вивезли в Сибір.

До речі, чоловік показав пані Лесі, як можна розписати писанку звичайним пером. Робота – дуже витончена, навіть краща, ніж коли виконувати її писачком.

Свої писанки тернополяни розписують звичайними перами, використовують віск із парафіном й анілінові фарби, якими фарбують вовну. На завершення вкривають яйце лаком.

Підготувати писанки – то чоловіча робота, зазначає співрозмовниця. Спочатку товстою голкою і дерев’яним молоточком треба зробити отвори, потім гумовою грушею видути вміст яйця, кілька разів промити. Гусячі яйця треба добре відчистити з порошком, а страусині – відшліфувати “болгаркою”, бо вони горбисті і з ямками, каже мастриня.

Цікаво, що писанки пані Лесі та її чоловіка оформлені по-різному. Пан Юрій пише переважно в стилі Трипільської культури – у білому, чорному і коричневому кольорах, з характерним орнаментом. А писанки його дружини – кольорові, з лебедями чи сонцем, безкінечністю, квітами. Кілька робіт зроблені в сучасній техніці травлення, коли розписану воском писанку тримають в оцті – писанка виглядає, як вирізьблена.

На писанках пишеться побажання, зазначає пані Леся. Це як поле, засіяне добром. Розмальовані яйця дарували рідним, дівчина – коханому хлопцеві. Там не може бути чогось злого. Дубове листя – символ здоров’я, квіти – весна, лебеді – вірність і кохання, зірка, соняшник – сонце.

Подружжя розписує і курячі, і страусині яйця, проте найбільше робіт – на гусячих.

- Дуже подобається саме на гусячому писати, – розповідає майстриня. – Воно має достатньо місця для малюнка. Кольори на ньому яскравіші виходять. Воно і фарбу краще вбирає. До речі, писанку неможливо повторити. І як яйце сприйме фарбу, завжди залишається загадкою.

Це складна і тривала робота. Аби розписати гусяче яйце, потрібно в середньому 10 годин.

- Треба і руки вимастити, і не завжди вдасться задумане. Але то не описати словами, яка радість виникає, як легко стає, яке свято для душі, – каже майстриня. – Весь секрет – це натхнення і терпіння. Коли пишу писанку, тоді якось по-іншому дивлюся на життя. Усе матеріальне відступає на задній план. Ти ніби утікаєш від важкого життя. Має бути спокій, аби продумати малюнок, бо повторюватися не хочеться. Тепер мені уже ніби й легше, бо внуки підросли. Тож заслужила час на творчість.

Джерело: 20 хвилин

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter

Loading...

Loading...

Без коментарів

Залишити коментар