Home Події

Гірка доля тернопільських заробітчан

pol-1Нестабільна економічна ситуація в країні змушує українців подаватись за кордон на заробітки. Сучасні мігранти погоджуються виконувати найважчі та найбрудніші види робіт, адже усі одержимі однією метою – заробити побільше грошей і якнайшвидше повернутись додому.За останні роки у Польщі перебуває майже 200 тисяч трудових мігрантів, 80 % з яких – жінки із західних областей України.Заробітчани зізнаються, що на батьківщині вижити за мінімальну заробітну плату практично не можливо. Однієї зарплати не вистачає навіть на харчування. Що вже говорити про забезпечення своїх дітей.-  Різниця у оплаті на заробітках настільки суттєва, що змушує їхати на роботу до пана навіть підприємців і директорів, — розповідає ПроТернопіль 50-річна тернополянка Юля Ковальчук. — Більшість не має наміру залишатись у Польщі на постійне місце проживання, їх основна мета – придбати житло, надати освіту своїм дітям або ж відкласти кошти на лікування.

Щодня біля візового центру в Тернополі збирається натовп людей з ціллю потрапити до омріяної Польщі. Неподалік розміщені палатки з так званими посередниками, які, обходячи офіційних представників, за додаткові кошти допоможуть вам заповнити анкету, придбати страхівку і навіть отримати запрошення на роботу. Такий сервіс вам обійдеться в межах 100 доларів. Послугами посередників користуються люди різних статусів. Це можуть бути як студенти, так і кваліфіковані спеціалісти із великим досвідом праці. Здебільшого, усіх відправляють як низько кваліфіковану робочу силу. Тернополянам пропонують тимчасове місце на заводах, фермах та полях. Умови, в які вони потрапляють залишають бажати кращого.

—  Люди не мають уявлення, куди їх привезуть, і що потрібно із собою мати. Адже деякі недобросовісні перевізники обіцяють їм «золоті гори», — каже пані Юля – Наприклад, наші перевізники попередили, що в поїздку потрібно взяти такі речі, як чашку, тарілку з ложкою, рушник, мило і навіть постільну білизну. Також, потрібно забезпечити себе харчами в перші дні. З тернопільськими перевізниками нам пощастило, чого не можу сказати про представників з інших міст України.

У деяких містах, оплачуючи перевізнику можна домовитись не лише про дорогу до Польщі, але й про запрошення на роботу на конкретне місце. Щоб ви орієнтувались, два рази в тиждень на це ж місце приїжджають по 10-15 таких же працівників. При чому, кожному з них обіцяють найкращі умови.

—  По приїзду на домовлене місце до нас ніхто не вийшов, нічого не пояснив, адже ми прибули пізно. Тієї ночі декому довелось спати навіть на кріслах. Уявіть собі реакцію людей, яким обіцяли чотиримісний номер зі всіма умовами. Прокинувшись наступного ранку, ми весь день прочекали, щоб бодай хтось підійшов з приводу роботи. Усіх заробітчан розмістили в кімнатах по 8-10 чоловік, розповідає пані Юля.- Увійшовши в приміщення я жахнулась, адже все, що знаходилось у кімнаті, це – двоповерхові залізні ліжка.

Наше «житло» швидше нагадувало казарму з пліснявою на стінах. На деяких місцях не було навіть матрасу. Тим, хто їхав на «золоті гори» довелось спати на «голих» ліжках. Ніяких шафок чи тумбочок не передбачалось, тому особисті речі та гроші доводилось носити при собі. Другого дня ми знову просиділи без роботи, поки польська сторона готувала документи по працевлаштування. Декому з приїжджих запропонували роботу, кардинально іншу від обіцяної. Тому, по стану здоров’я, їм довелось повертатись на Україну. При чому працедавців абсолютно не цікавило, що саме вам обіцяли на Україні, і в якій ви зараз ситуації.

Аби не витрачати час на навчання нових робітників, випробувальний термін у польських працедавців тривав .. один день. В цей момент за вами пильно стежить наглядач. Якщо ви не справляєтесь з обов’язками, то можете отримати відмову уже за декілька годин.

—  Коли настав момент підписування договору, ніхто не узгоджував з нами ні умов праці, ані зарплати. Тому, декому доводилось підписувати польський договір не маючи уявлення про що він. Мовляв, хочеш працювати – підписуй.

Пані Юля наголошує на сліпій довірливості українців. За її словами, люди їдуть в чужу країну, не задумуючись над можливими проблемами. Навіть, якщо ви їдете на заробітки, ви повинні мати при собі гроші на харчування і на дорогу назад.

—  Сумно те, що наші люди, вирушаючи на заробітки, забувають знімати рожеві окуляри, мовляв, закордоном все ідеально — продовжує тернополянка – Складається враження, ніби вони їдуть на курорт. Були такі гастарбайтери, що приїхали на роботу в кредит, не маючи із собою ані коштів на харчування, ані на дорогу назад. Поляки, як і всі інші працедавці, надають перевагу молодим, здоровим робітникам, без зайвої ваги, віком до 40. Якщо ж ви не відповідаєте їх запитам, пропрацювавши декілька днів, вас відправлять на батьківщину. За цей період ви встигнете заробити лиш на дорогу додому. Виникає риторичне запитання: для чого возити людей такими кількостями, знаючи заздалегідь про їх непридатність?

Та не все так сумно на польських теренах, як здається. Тим, хто налаштований на важку працю, і поставив перед собою конкретну ціль, має гарну можливість її досягти. Якщо ви трудолюбиві і у вас немає проблем зі здоров’ям, можете непогано підзаробити.

— Ми потрапили на норкову ферму. Працювати доводилось по 11 годин в день. Робота важка, адже увесь час потрібно стояти на ногах, виконуючи монотонні рухи за конвеєром. До того ж, за роботою безперервно стежив наглядач. По закінченню дня перевірялась якість виконаного. Тому, увесь час ми відчували себе напружено. Проте, тішила думка, що при умові 11-годинного робочого дня, за кожну годину отримуєш 7 злотих. Відповідно в день заробляєш 77 злотих. По теперішньому курсу, на наші гроші це близько 500 гривень. Де в Тернополі ви зможете заробити таку суму за день?

По прийомі на роботу, тернополян забезпечили проживанням в гуртожитках зі всіма умовами, щоправда у кімнаті проживало по декілька людей. Мінусом такого житла є надто тонкі стіни, через які без зайвих труднощів можна почути про що говорять ваші сусіди. Оплата за гуртожиток вираховувалась в кінці місяця. Це близько 200 злотих. За власний кошт, заробітчани також повинні пройти медичне обстеження та оплатити усі додаткові послуги: користування пралкою, телевізором, і інтернетом та ін.

—  Ферма знаходилась на хуторі, далеко від міста. Тому на вихідні нам доводилось домовлятись із тамтешнім водієм, аби потрапити до найближчого супермаркету. Якщо ви не привезли з собою власних коштів, раніше аніж за місяць потрапити до магазину вам не вдасться.

При умові дострокового розірвання договору, кожну відпрацьовану годину вам зарахують по 5 злотих. Тобто, за місяць ви отримаєте не 2000 злотих, а 1400. Від суми відніміть оплату за проживання та харчування, ну і звичайно дорогу.

—   По приїзду на батьківщину враження від роботи за кордоном залишились не дуже приємні. Побачивши, як українців обманюють наші ж земляки, стає прикро. Загалом, праця важка усюди. І кожен працедавець, будь він поляк чи українець, вимагатиме від вас максимальної віддачі. Зрештою, за кожну роботу повинна бути відповідна оплата. Працювати за кордоном чи на Україні – справа ваша. Головне – правильно розставити пріоритети, — завершує розмову пані Юля.

Ім’я та прізвище  тернополянки на заробітках змінене з етичних міркувань.
Оксана Божко

Джерело: Інфопростір

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter

Loading...

Loading...

1 коментар

  1. Пан1. Оксано, вдячна дуже вам 1 вашому виданню за правдиву статтю. А в тому, що люди в1рять також багато винн1 ЗМ1. особливо С1льськ1 в1ст1. Погляд. та 1нш1. котр1 розписують життя за кордоном. як суц1льне свято – щось под1бне як день молод1. Люди в1рять. бо вс1 в в1дча1. Н1хто н1куди б не по1хав. коли б можна було прожити тут. От п1сля розпаду Радянського Союзу в меленьких селищах м1ського типу, де були як1ь маленьк1 консервн1 заводики. або швейн1 фабрики. залишились раптом вс1 без роботи. та ще прикро те. що якщо в сел1 е якась земля, хоч можна щось на 1жу виростити. А в таких селищах нема у людини н1чого – н1 роботи, н1 земл1. Нав1ть хл1ба куска нема де заробити. От 1дуть в1д розпачу хто куди може. А влада в р1зн1 часи нав1ть 1 в голову не брала що буде з людьми. 1 н1ск1льки
    1 тепер не хвилюеться – х1ба т1льки збирання чого-небудь для АТО. яке сам1 орган1зували 1 н1як не запокояться. Пан1 Оксано, ще раз щиро дякую за правдив1сть вашо1 розпов1д1.

Залишити коментар