Правовий статус ромської національної меншини

За офіційними даними, чисельність ромської спільноти в Україні становить близько 48 тис. осіб, проте згідно з інформацією ромських громадських організацій – від 200 до 400 тис.
З метою привернення уваги до самобутньої культури ромського народу щорічно 8 квітня відзначається Міжнародний день ромів.
З усіх національних меншин роми найменш інтегровані у суспільство. У зв’язку з цим, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.09.2013 № 701-р затверджено План заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року.
Основними завданнями з реалізації Стратегії є сприяння правовому, соціальному захисту ромів, сприяння їх зайнятості, підвищення освітнього рівня, забезпечення охорони здоров’я, поліпшення житлово-побутових умов, задоволення культурних та інформаційних потреб ромів.
Правовий статус представників ромської національної меншини визначено у міжнародному та національному законодавстві України. Основні з них: Конституція України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, Кодекс законів про працю України, Закони України «Про національні меншини в Україні», «Про вибори народних депутатів України», «Про місцеві вибори», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про засади державної мовної політики», «Про громадські об’єднання», «Про освіту», «Про культуру», «Про свободу совісті та релігійні організації», а також Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про дискримінацію в галузі праці і занять, Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Європейська соціальна хартія (переглянута), Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, Конвенція про права дитини.
До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.
Національні меншини мають наступні права:
– вільно обирати та відновлювати національність;
– на національне прізвище, ім’я та по батькові;
– на користування та навчання рідною мовою;
– розвиток національних культурних традицій;
– сповідувати свою релігію;
– на задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації;
– на створення національних, культурних і навчальних закладів;
– створення національних громадських об’єднань;
– вільно встановлювати і підтримувати зв’язки з особами своєї національності та їх громадськими об’єднаннями за межами України;
– обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організація.
Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом.
Водночас не може бути прав без обов’язків.
Так, батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Несвоєчасна без поважної причини державна реєстрація батьками народження дитини в органах державної реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Державна реєстрація народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові і засвідчується свідоцтвом про народження.
Законодавство дозволяє зареєструвати дитину як за місцем проживання її батьків (одного з батьків) так і за місцем її народження.
Одночасно з заявою про державну реєстрацію народження подаються:
– паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них);
– паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо державна реєстрація народження провадиться не батьками, а іншою особою;
– документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері та батька дитини).
Підставами для державної реєстрації народження є:
– медичне свідоцтво про народження форми № 103/о, що видається закладами охорони здоров’я де приймаються пологи;
– медичне свідоцтво про народження або медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми 103-1/о – у разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я;
– медичне свідоцтво про народження, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу – у разу реєстрації народження дитини, яка досягла одного року і більше;
– акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потягу тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера, у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі;
– лікарське свідоцтво про перинатальну смерть форми № 106-2/0, у разі мертвонародження.
Громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об’єднання.
Інтеграція в українське суспільство ромської національної меншини на сьогодні є соціально значущим питанням.

Головне територіальне управління юстиції у Тернопільської області