Весільні забобони суперечать християнському Таїнству Шлюбу

Незважаючи на те, що ми живемо у XXI столітті, для багатьох наречених й досі залишаються актуальними такі, здавалося б, пережитки минулого, як весільні забoбони. І для них це не просто бабусині казки, а мало не наукові дослідження. Та наскільки суперечать такі, на перший погляд безневинні байки, нашому релігійному світогляду?

Серед весільних прикмет є своя особлива класифікація: прикмети, які стосуються погоди («Весілля в гарний сонячний день – життя чесне, але бідне») »; обручок («Якщо доторкнутися до каблучок нареченого і нареченої на весіллі, значить, і твоє весілля скоро відбудеться»); одягу («Наречений не повинен бачити сукню нареченої до весілля – це погана прикмета»); місяця року («Весілля в лютому – життя в любові та злагоді»); інші («Більш вдалими вважаються шлюби укладені після полудня»). За матеріалами CREDO.

Цікавий акцент можна побачити й у такому весільному забoбоні: букет нареченого наречена не повинна випускати з рук впродовж усього дня. В особливих випадках його можна дати потримати нареченому чи матері. Лише за весільним столом дозволяється поставити його перед собою, а ввечері слід забрати до спальні. Вважається: випустиш букет, і щастя може злетіти як птах. Дуже мiстично звучить і така прикмета: не можна призначати весілля на 13 число.

Про доречність весільних забoбонів ми вирішили поговорити із протоієреєм Євгеном Заплетнюком, кандидатом богословських наук, із Тернопільської єпархії УПЦ Київського Патріархату.

— Чому, на Вашу думку, весільні забoбони суперечать християнському таїнству Шлюбу?

— Усі відомі забoбони та марновiрства суперечать не лише богословському розумінню таїнства Шлюбу, чи християнському віровченню загалом, але й елементарному здоровому глузду. Зазвичай, вони вкорінені у людському невiгластві, а значна частина забoбонів ще й має язичнuцьке походження. Хтось щось почув, здалеку побачив, і не вникаючи в суть, наче граючись, захотів собі повторити. Зауважте, що будь-який забoбон поширюється вже наче вiрус — самостійно, без особливих зусиль.

От всяку дурість люди розмножують самі, без жодних вказівок. Спочатку роблячи її модною, а потім і обов’язковою. А чому? Тому, що забoбон — це гріх. Це не лише інтелектуальна, але, в першу чергу, духовна вада людини: це ознака її малoвірства та поганих особистих стосунків із Богом.

Уже сама назва цього гріха — марновірство — каже, що це марна, пуста, даремна віра, якою люди намагаються заміни чисте та справжнє богошанування, навіть тоді, коли роблять це несвідомо чи про Бога навіть не думаючи. Тому, обов’язок кожного священнослужителя частіше нагадувати людям про шкідливість цього гріха, а кожного віруючого — викорінювати забoбони зі свого життя, та в міру сил — із життя своїх близьких. У цьому, до речі, проявляється справжня любов до них.

— Чи є ці забoбони актуальними у 21 столітті?

— Люди носяться з ними наче з особливою святинею, в якій бачать справжню причину всіх своїх перемог та поразок. Між іншим, у цьому полягає найбільша шкода від забoбонів. У той час, поки люди акцентують усю свою увагу на зовнішніх, цілком безглуздих і пустих речах, вони оминають найголовніше — справжні цінності та потреби.

Хіба сімейне щастя залежить від того, чи побачив наречений молоду до вінчання, і чи до кінця розбилися на щастя келихи чи ні?Тим не менше, це чудовий спосіб самoгіпнозу та втечі від реальності. Мине зовсім небагато часу, як наречені зрозуміють, що навіть найкраще організована весільна церемонія немає ніякого значення і сама по собі щастя в дім не приносить.

Іноді здається, що сьогодні молоді люди набагато ретельніше обирають весільного фотографа чи красивий храм для вінчання, ніж один одного. І це справжня наша біда. Забoбонів та марновірств старанно дотримуються, а кожен другий шлюб все одно розпадається. Чому так? Та тому, що люди не там шукають щастя. Воно зовсім в іншому місці — в храмі Божому та з Богом.

Так само є багато чудових весільних звичаїв, які можуть бути корисними.

Скажімо, церемонія батьківського благословення. З одного боку — язичництво, забoбони, з іншого — чудовий, вже цілком християнський обряд. Тим не менше, як християни, ми повинні добре усвідомлювати, що «не можна служити двом панам одночасно» (Мф.6:24). Тому, при всякій нагоді нам треба врешті позбуватися того язичницького намулу, який лише ускладнює нам життя. Господь говорив: «Пізнайте Істину, і Вона зробить вас вільними» (Йн. 8:32)

Не забувайте, що прикмет дуже багато і дотриматися їх всіх просто неможливо.

Пам’ятайте, найголовніша весільна прикмета — якщо очі нареченої та нареченого сяють тихим вогнем щастя, якщо вони з любов’ю звернені одне на одного, і все навколо осяяне теплим світлом любові, це — на щастя, і ніякі прикмети не будуть тому перешкодою .

Джерело: ternopil.te.ua