Особливості національної еліти

Українська еліта за роки незалежності так і не трансформувалася у людей, що є кращими у своїй сфері. Двадцять сім років конкуруючи між собою еліта України бореться за владу. Прийшовши до влади особа чи певна група людей змінює команду, пріоритети, вектори внутрішньої і зовнішньої політики. І так кожних п’ять років. Еліта навіть не спромоглася закласти фундаментальні державницькі і консолідуючі підвалини, які, незалежно від зміни влади, завжди залишалися б стабільними і дозволяли економіці, суспільству, громадянам розвиватися. Політичні, управлінські, військові, економічні, правлячі і опозиційні, місцеві еліти постійно змінюються і запам’ятовуються, як правило, скандалами та реформами, що викликали невдоволення громадян.
В класичному розумінні еліта – це (франц. elite — найкраще, добірне) — сукупність людей, які: 1) вирізняються в суспільному середовищі своїми авторитетом, моральністю, інтелектом, а тому визначаються як найкращі представники суспільства; 2) посідають ключові політикоуправлінські позиції в суспільстві та здійснюють владні функції.
Отже, яка вона – українська еліта? Характеризувати її можна лише по зовнішніх проявах і публічній поведінці. Закритість «елітного» клубу не дає можливості досліджувати цю касту з середини.
Більшість тих, хто приймає стратегічні управлінські рішення, вийшли з радянської, комсомольсько-партійної системи управління, для якої інтереси конкретної людини ніколи не були орієнтиром в роботі. Такі чиновники викликають недовіру і скептицизм в суспільстві, що орієнтується на нові цінності.
Еліта стала тіньової. Потужні і всесильні бізнесмени і політики формують гілки влади фактично не перебуваючи в ній. Олігархічні клани ділять владу і посади за квотами і домовленостями.
Титуловані батьки, прагнучи закріпити спадкоємність влади, починають тихенько заводити у владні коридори своїх нащадків, які, як правило, закінчили закордонні університети.
Сьогоднішня еліта безвідповідальна. Вона не відповідає ні за результати управлінської діяльності, ні за вчинені правопорушення. У відставку українська еліта не йде ні самостійно, ні з будь-чиєї ініціативи.
Первинне накопичення стало традицією українських чиновників, а розширення бізнесу за рахунок державних замовлень і доступу до ресурсів – метою приходу до влади бізнесменів.
Навіть введення електронного декларування не стримує еліти від демонстративного споживання і величезних витрат,  джерела яких так і залишаються невідомими.
Еліти дуже низької якості. Їх управлінський досвід не відіграє ніякої ролі при обранні на посаду. Головне – відданість патрону чи клану. Важко навіть сказати, що вони кращі серед гірших.
Сьогодні влада розпорошена серед невеликої групи осіб, які розбудували вертикалі контрольованих ними сегментів влади. Ці особи чи групи прагнуть, перш за все, реалізувати свої егоїстичні особисті чи групові інтереси. Вони не співпрацюють для досягнення загальних благ.
Владна еліта основною своєю функцією вважає забезпечення свого власного панування.
Об’єднують її не високі здібності і показники в найбільш важливих для всього суспільства сферах життя, не професіоналізм, який забезпечує стійкість і стабільність влади, а бажання якомога довше протриматися у владі і отримати максимальні преференції.
Українська еліта розробила власну систему стримування і противаг. І вона працює незважаючи на конфлікт інтересів. Для того щоб стримувати представників конкуруючої групи від певних дій чи рішень, достатньо порушити кримінальну справу проти  ключової фігури групи, обмежити доступ до ресурсів чи паралізувати бізнес. І все. З супротивника, особа, а то й вся група стає союзником або зникає з поля активних дій.
Рекрутація еліти здійснюється переважно з власного середовища. Нібито нові управлінці і далі проводять курс, визначений партійним лідером чи патроном. Крок вліво чи вправо і бюрократ-новатор опиняється поза колом вершителів доль.
Важливим критерієм відбору еліт є володіння ресурсами впливу – грошима, засобами масової інформації, власними партіями, системним бізнесом, силовими угрупуваннями.
Ми стали свідками змін в середовищі політичних еліт. Політична влада зосередилася в руках партійних лідерів, а вплив рядових членів на політику партії мізерний. Часто першопочатково декларовані та ідеологічні цілі замінюються інтересами партійних лідерів чи високих партійних функціонерів.
Керуючись  «елітарною» самосвідомістю, правляча верхівка сприймає себе як недоторканий і особливий прошарок, який покликаний управляти державою і суспільством. Поведінка і вчинки представників еліти свідчать, що вони відверто протиставляють себе пересічним громадянам.
Чи може в такому середовищі з’явитися якісно нова, свідома, патріотично та ідеологічно налаштована група людей, не зіпсованих старою системою і спроможних приймати інноваційні рішення і нести відповідальність за них? Хотілося б сподіватися.
Класики теорій про еліти вважають, що нова генерація еліти з’являється в результаті конкуренції еліт або сильного тиску громадянського суспільства. На жаль, класичні теорії погано накладаються на Україну. Конкуренції еліт відбуваються за ними ж визначеними правилами. Громадянам надають можливість відчути причетність до формування чи зміни еліти тільки під час чергових виборів. А враховуючи той факт, що обирати доводиться тільки тих, хто вже є членом елітного клубу або ж засланих козачків, конкуренції, яка б сприяла реальній заміні чи оновленню еліт у нас поки що немає. Тиск громадянського суспільства чи тиск знизу, як його ще називають, сформується тоді, коли з’являться сильні і авторитетні громадські організації, до яких увійдуть високоосвічені люди, з хорошою освітою і, які не боятимуться протистояти олігархічним кланам та корупції.
Формування еліти повинне стати прерогативою суспільства, яке через зрозумілі і прозорі механізми відбиратиме з усіх соціальних верств найбільш раціональних та результативних представників.
Справжня і корисна для суспільства еліта виникне в Україні тоді, коли належність до еліти визначатиметься високою професіональною компетентністю у виконанні управлінських функцій в певних сферах суспільного і державного життя, а не належністю до бізнес-групи чи партії.
Олександр Степанюк
адвокат, кандидат юридичних наук