У Київській картинній галереї показують 57 пейзажів відомого тернополянина

57 пейзажів Івана Марчука, створених протягом 1972–2019 років, показують у Київській картинній галереї. Останню роботу художник закінчив у середині січня напередодні відкриття ­виставки.

— Зображую виключно українські краєвиди: поля, хати, ліси, — розповідає Іван Марчук, 82 роки. — Я ніде у світі більше не малював пейзажі. Хоча був на п’яти континентах. Українська земля мене і досі чарує. Вона не змінилася, хоч і її псують. Але загалом я малював не Україну, а себе, свій погляд. Використовую власну техніку пльонтанізм. Від слів плести, переплітатися. В мене були три сестри. В суботу чи неділю мама мила їм волосся. Тоді не стригли, було довге. Цілий день цим займалися. Мама казала — ну запльонталося волосся, що не можна розчесати. Так само і в мене. На кожній картині запльонтані десятки кілометрів нитки. Свою технологію придумав восени, коли дивився на голі дерева, без листя. Побачив, як рисується графіка дерев на фоні неба. Це фантастика, така краса. Думав, а як це зробити на полотні. Не хотів щіткою малювати, як усі, бо це вже пройшов. І придумав свою техніку. На картинах у мене весна і зима — любима пора року для творчості. Сніг пухкий, білий, покриває всі смітники на землі. І все виглядає так, що аж дух захоплює. Люблю зимові поля і вночі, і вдень. Роблю таку ілюзію, що люди дивляться на картину, то захоплюються. А коли побачать щось таке вживу — то пройдуть повз. У цьому секрет картини.

Як кажуть, люди дивляться, а художник бачить. І хоче відтворити. Я всюди добре бачу. Вивезіть мене в будь-який куточок Землі. Я і там побачу красу, пише Gazeta.ua.

Коли я малюю пейзаж, хочу себе здивувати, і потім — людей. І за допомогою своєї техніки роблю чудеса, ілюзії. Наприклад, як блищить сніг. Уявіть, скільки мені треба нито­чок, щоб був такий ефект. Я доводжу картину до вищої ­кондиції. І підписую, тоді вже крапка. Більше не торкаюся полотна. Увесь час у роботі. Коли йду по вулиці, працюю, коли відпочиваю, працюю. Нещодавно придумав нову методику. Їду з Тернополя і думаю, що я ще не робив. Спробував малювати наосліп із заплющеними очима різних звірів. Зробив 400 малюнків, виходять смішні та дивацькі.

Я цю виставку хотів давно. Але відкладав, бо три роки мотався по світах. Люди ловили мене на вулицях Києва, питали — де можна побачити ваші роботи. Захотів зробити такий подарунок шанувальникам.

Виставка пейзажів Івана Марчука триватиме до 6 лютого.

5 суконь із використанням вишивки за мотивами циклу Івана Марчука “Кольорові прелюдії” зробила дизайнер Лідія Лущик.

— Коли розглядала ці яскраві абстрактні картини, виникла ідея перенести їх на одяг, — розповідає Лідія Лущик, 61 рік. Переїхала до Києва з Донецька, де в неї був театр костюма. — Полотна не мають назв, кожен бачить у них щось своє. Познайомилася з Іваном Марчуком. Розказала, він дав добро. Навіть пообіцяв домалювати щось, коли буде потрібно. Я взяла фрагменти робіт і за допомогою комп’ютерної вишивки нанесла на матеріал. Люблю етнічне, тому зробила сукні з льону, використала крій української ­сорочки.

На портреті зобразив Марчука старим, але без зморщок

— Я зростав на картинах Івана Марчука. Вони є в підручниках української мови, на обкладинці, — каже художник 24-річний Артур Абрамів із Львівщини. Приїхав до Києва презентувати Марчуку його портрет.

— Цього літа написав. Запитав думку майстра щодо свого живопису, — ­продовжує Абрамів. — Він схвалив. ­Назвав цікавим і самобутнім.

Над портретом працював півроку.

— Свій стиль я називаю “втрачені риси обличчя”, бо малюю людей з одним оком. Моя робота символічна. Я дослідив біографію Івана Степановича, щоб зробити психологічний портрет. Показую його сучасність і минуле, внутрішні почуття. Закручена ­штучка над головою — символ пльонтанізму, його ­способу думок. Сам Марчук намальований старим, але без зморщок. У грудях має кульку — образ його мрій. Її тримає хлопчик — це він у минулому. Йде проти вітру, бо Марчук із юності боровся проти системи і рухався до своїх мрій. Суть у тому, що зараз цей мрійник досягнув того, що в дитинстві бажав. На виставці пейзажів уперше побачив його харизматичні роботи вживу. Не очікував, що вони мене так здивують. Дивишся — і наче потрапляєш усередину ­картини.

Джерело: Gazeta.ua