Як карта ляже або з чим партії йдуть на місцеві вибори

Лишилося декілька місяців до старту виборчої кампанії. Можна констатувати, що необдумані заяви, намір провести внутрішньопартійний праймеріз, акумуляція ресурсів з корупційних схем, створення ситуативних союзів між командами політиків та закулісні домовленості щодо «часток» в регіональних списках – поки-що основні загальновідомі заходи, до яких вдалися головні фігуранти на шаховій дошці місцевих виборів.
З чим і з ким політичні партії йдуть на вибори поки що збагнути проблематично. Ми знаємо лише очільників деяких політичних проектів, що будуть реалізовуватися. І все. А які цілі ставлять перед собою партії, що робитимуть для громад і в громадах, зрештою, як виконуватимуться конкретні обіцянки партій останні не декларують.
Можливо не мають що декларувати? Або будуть робити це безпосередньо перед реєстрацією виборчих списків і кандидатів? Програми партій, за деяким виключенням, так і залишаються закріпленими на папері загальними догмами, які в більшості випадків не виконуються.
Зазначу, що однією з умов реєстрації кандидатів у депутати обласних, міських (міст з кількістю виборців 90 тисяч і більше осіб) рад є обов’язкове подання до відповідної виборчої комісії передвиборної програми організації партії, затвердженої зборами, конференцією організації партії.
Оскільки місцеві організації партій є їх структурними утвореннями і діють на підставі статутів та програм партій, видається, що передвиборні програми таких організацій повинні базуватися на стратегічних і фундаментальних завданнях і цілях, закріплених у партійних програмах. І в той же час, передвиборні програми повинні бути виписані під особливості регіону (громади).
Отож, про місцеве самоврядування в програмах політичних партій. Свідомо зосереджую увагу на програмах парламентських партій та деяких партіях, що мають підтримку в регіонах країни.
Партія «Слуга народу» обіцяє провести децентралізацію влади відповідно до європейських норм і передати максимум повноважень виконкомам місцевих рад.
«Голос» планує сприяти подальшому створенню і розвитку об’єднаних територіальних громад.
Програма ОПЗЖ передбачає розширення повноважень місцевого самоврядування, право обласних та районних рад створювати виконавчі комітети.
В програмі «Батьківщини» немає положень, що стосувалися б бачення місцевого самоврядування.
«Європейська солідарність» на противагу іншим партіям включила до своєї програми два окремі блоки – «Сильні громади» і «Місцеві громади. Країна без периферії». Партія досить конкретно визначила програмні цілі в частині розвитку місцевого самоврядування та територіальних громад.
Конкретною і розлогою є програма «Свободи». Партія закріпила свої підходи щодо відкликання депутатів, адміністративно-територіальної реформи, підвищення ролі місцевого самоврядування, системи та порядку обрання депутатів місцевих рад тощо.
Партія «Самопоміч» декларує децентралізацію влади та податків, аби громади мали достатні повноваження, кошти та механізми відповідальності для власного розвитку, запровадження муніципальних органів правопорядку.
Українська стратегія Гройсмана закріплює програмну ціль – сталий регіональний розвиток та допомога проблемним територіям.
Програма партії «Сила і честь» містить положення про те, що максимум функцій держави має бути делеговано органам місцевого самоврядування.
У програмі «Громадянської позиції» передбачена зміна структури влади шляхом передачі місцевому самоврядуванню необхідних для повноцінного життя громади функцій і повноважень, відповідних матеріальних і фінансових ресурсів – формування на цій основі самоврядних територіальних громад.
Радикальна партія Олега Ляшка у своїй програмі не закріпила засад, що конкретно стосувалося б місцевого самоврядування чи громад.
Як бачимо, більшість партій обмежилися формальними лозунгами про децентралізацію і передачу повноважень та ресурсів територіальним громадам. По суті, йдеться про правильні речі. Але як партії будуть досягати навіть такі «обмежені» програмні цілі невідомо не тільки пересічним виборцям, а й, мабуть, самим партіям. В іншому випадку вони б вказали шляхи досягнення цілей. Принаймні, цього вимагає Міністерство юстиції при здійсненні правового аналізу документів (статуту і програми), що подаються для реєстрації партій чи внесенні змін до статутів чи програм.
Передвиборча програма не просто документ, який потрібно здати до територіальної виборчої комісії для реєстрації виборчого списку. Це структурований план дій конкретної політичної сили в конкретному регіоні (місті). Він повинен бути реалістичним, враховувати потреби і запити членів громад, стосуватися всіх сфер життєдіяльності регіону чи громади.
Передвиборча програма це стратегічний документ, який дозволятиме вирізняти конкретну партію серед великої кількості подібних.
Особисте спілкування з представниками партій підтверджує, що вони розглядають місцеві вибори як політичний проект. Тому саме партійний бренд і харизма керівника матиме, на їхню думку, вагомий вплив на результат виборів.
Поряд з цим партії шукають кадри на місцях, активізують комунікації з осередками, визначають відповідальних за регіони. Розробка та презентація передвиборчих програм для них не на часі.
Пояснень цьому явищу може бути багато. Дехто може сказати, що до офіційного старту виборчої кампанії пропагувати програмні цілі незаконно (хоча ряд партій роблять це завуальовано і успішно і зараз). Деякі політичні сили напрацьовують передвиборчі програми в центральних офісах, а потім спустять їх в регіони. Ряд партій робитимуть акценти у виборчих перегонах на інші, не зовсім законні інструменти боротьби за голоси виборців і передвиборча програма їм буде потрібна лише формально.
Цим самим партії показують, що непублічні і закулісні заходи підготовки до місцевих виборів для них важливіші. І саме від таких заходів вони очікують отримати дивіденди у вигляді місць у місцевих радах.
Передвиборча агітація, швидше за все, відбуватиметься наступним чином. Ті, що перебувають в органах місцевого самоврядування, будуть розповідати про свої досягнення, а ті, що хочуть потрапити в ці органи, будуть їх критикувати. Стандартний формат для всіх виборів в Україні – викриття і звинувачення.
Нові політичні проекти, що створюються під вибори, також будують свою кампанію на критиці помилок діючої влади. Чи сприймуть виборці їх передвиборчі програми і повірять кандидатам від таких проектів? Навряд чи. Адже створюють і реалізовують ці проекти люди, які неодноразово змінювали погляди, позиції і партійні кольори. Для них це чергова спроба повернути свою значущість і вплив. Принаймні, хоча б в громадах, де їх знають.
І буде зовсім прикро, якщо в результаті такої кампанії до місцевих рад та на посади голів попадуть люди, які не мають ні знань, ні досвіду відповідної роботи або про результати діяльності яких на попередніх посадах і згадати нічого.
Модні партійні бренди та сленги, як показує практика, не гарантують ефективної роботи і належного представництва інтересів територіальних громад.
Виборчий кодекс впроваджує ряд обмежень щодо оцінки передвиборчих програм. Зокрема, з’явилися норми, згідно з якими 1) протягом 20 хвилин до і після теле-, радіотрансляції передвиборної агітаційної забороняється у будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної програми, 2) засобам масової інформації під час виборчого процесу у своїх матеріалах і передачах забороняється оцінювати передвиборні програми партій та кандидатів.
Тому місцеві осередки партій вже повинні доносити до виборців ключові положення своїх передвиборчих програм, щоб відчути як вони сприймаються останніми. Програми повинні бути настільки конкретними, щоб виборці могли контролювати хід їх виконання і вимагати політичної відповідальності партій за невиконання взятих зобов’язань.
Аналіз заяв і подій, що відбуваються в українському політикумі, свідчить, що для партій і конкретних кандидатів керівним на місцевих виборах 2020 року буде принцип накопичення влади та багатства.
І якщо виборець критично не оцінюватиме передвиборчі програми, повірить гарним гаслам і райдужним обіцянкам кандидатів, які, насправді, навіть і не знають як їх реалізовувати, до влади на місцях прийдуть особи без відповідних знань чи сумнівною репутацією. Вони відстоюватимуть в першу чергу інтереси груп чи людей, які профінансували їх виборчу кампанію і забезпечили їм посади в органах місцевого самоврядування.
Отже, якщо партія не має адаптованої під регіон системної передвиборчої програми, гасла та обіцянки її емісарів, де б вони не озвучувалися, є лише політтехнологічними інструментами, що мають на меті викликати схвалення і симпатію у виборців.
Правильно виписані і прокоментовані широкому загалу передвиборчі програми, без сумніву, сприятимуть народній підтримці партій на місцевих виборах. Виборці добре сприймуть програми, до розробки яких вони в той чи інший спосіб були причетні.

Степанюк Олександр
адвокат, кандидат юридичних наук