У Почаївській міській лікарні лікар-невропатолог залишила помирати важкохворого пацієнта
У лікарні на Тернопільщині молодого хлопця, який постраждав у ДТП був кинутий на призволяще на цілу ніч. Хлопець мав черепно-мозкову травму і був без свідомості. Про це стверджує мати потерпілого.
“Лікар яка дозволила собі залишити в такому стані молодого 21 річного хлопця, прийшовши зранку щиро заявила про те, що ще вчора ввечері повідомила, що ці травми “не по її профілю”, – зазначено у листі, що опублікувала газета Свобода.
“Слава Богу, дитина таки жива! Але, не завдяки лікарям, які б мали надати першу допомогу та боротися, незважаючи на пізню годину доби, втому, очікування рідних за життя. Боротися з останніх сил, як борються справжні лікарі навіть за безнадійного, боротися і шукати допомоги і поради в інших професіоналів, якщо самим забракло знань. Біду, яка спіткала мене, неможливо викласти на папері, адже мій син важко постраждав у ДТП і був кинутий на призволяще ( на цілу ніч!) з черепно-мозковою травмою, без свідомості у Почаївській міській лікарні. Лікар яка дозволила собі залишити в такому стані молодого 21 річного хлопця, прийшовши зранку щиро заявила про те, що ще вчора ввечері повідомила, що ці травми “не по її профілю”.
А тепер, панове лікарі, дайте мені відповідь: як же клятва Гіппократа, а як же людська совість і професійна відповідальність?Де вони? І чи були ці зобов’язання та якості у вас? Дуже сумніваюсь…..І впевнена,такої ж думки дотримується не один мешканець міста Почаїв, кого “лікували” і втрачали такі горе-лікарі. Так, моя дитина жива! Але не завдяки старанням почаївських лікарів, хоч і серед них є порядні, відповідальні професіонали, завдяки яким я змогла довезти до Луцька свого синочка, де його миттєво прооперували. І прооперували фахово! Але є багато “але”… І серед цих “але”- втрачений дорогоцінний час ( ціла ніч бездіяльності лікарів у Почаївській міській лікарні), не надана допомога, про яку навчають усіх медиків з перших курсів медичних вузів, байдужість людська та професійна бездіяльність. А це немало….Ви вважаєте я перебільшую? Зовсім ні!
Волинські лікарі, які оперували і на даний час лікують мого сина, ще й до цих пір (а минуло майже 3 місяці) дивуються і не розуміють як в такому стані лікар-невропатолог дозволила собі залишити людину? Та й не тільки волинські лікарі здивовані, але й київські, в яких ми консультувались і лікувались також у шоці від такої “допомоги”.
Страждання і біль-це все що мене зараз переповнює коли дивлюсь зараз на свого синочка. Скільки безневинно вже пережито ним у 21 рік, а ще скільки болю і випробувань попереду. Якнайменше 2 операції і рік реабілітації, де заново разом вчимося говорити, писати. Впевнена, що прочитавши ці рядки, кожна мама мене зрозуміє. От тільки я не розумію – чому досі такі лікарі як у Почаївській міській лікарні працюють в медичній галузі? Чому немає тесту на совість і людяність серед лікарів? Скільки ще людей може бути скаліченими або втраченими для своїх рідних? І чи спокійно сплять ночами такі медики.
Сподіваюсь, ці рядки прочитає і мама хлопця, який скоїв страшне ДТП ( Шаплая Івана), де з усіх постраждав лише мій син. Хай буде вдячна Богу за те, що вона не пережила ні однієї хвилини того болю, що пережила я, стоячи на колінах ночами під реанімацією, годуючи власну дитину через зонд… і тепер, коли він з впертістю вчиться правильно говорити, рахувати, читати… Та, напевно, їй цього не зрозуміти.Її син здоровий і радується життю, незважаючи на власний вчинок. Та навіть, якщо правосуддя у нас відсутнє, то є найвищий – Божий Суд, а там адвокатів не купити. “
Джерело: Свобода