Тернопільських школярів потрібно рятувати від підручників
Свого часу французький письменник, адепт філософії екзистенціалізму Альбер Камю сказав: «Школа готує нас до життя в світі, якого не існує». Саме на таку думку можна наштовхнутися, спостерігаючи навчальний процес у наших школах.
Із чого починається школа? Із вчителя чи з книжки? Логічно було б сказати, що з першого. Більшість знань, умінь та навичок учень має отримати саме від нього. Проте у нас дуже часто буває так, що батьки вдома змушені виконувати обов’язки вчителя, доопрацьовуючи шкільний матеріал із дітьми. Безперечно, в українських школах працює багато хороших педагогів, проте часто вони проводять урок, ніби так собі, «для галочки». Знаю випадок, коли вчителька на уроках фізики просто відкривала підручник і читала параграф. Усе можна зрозуміти, але ж фізика – це не урок виразного читання! Текст учень може почитати й сам. Учитель має сказати більше, ніж написано в книжці, розтлумачити всі важливі моменти.
Багато хто скаже, що за копійки, які виплачує держава педагогам, не дуже й хочеться «напружуватися», шукати нові шляхи подачі матеріалу. Так, для прикладу, в Південній Кореї, яка разом із Фінляндією сьогодні очолює світовий рейтинг систем освіти, мінімальна зарплата педагога становить три тисячі доларів. Сумно, звичайно, що про освіту наша держава думає в останню чергу (якщо взагалі думає). Та хіба може освіта бути пріоритетною ціллю уряду, коли більшість її представників суцільні невігласи? Звичайно, гроші в усі часи були добрим мотиватором, але ж не все впирається в них. Розумію, на одній лиш ідеї далеко не заїдеш, але все ж не варто остаточно опускати руки.
Гадаю, насамперед не потрібно чи не щороку переформатовувати шкільну програму і друкувати тисячі нових підручників, а працювати із вчителями, забезпечувати школи новітніми технічними засобами. Час не стоїть на місці, тому і нам не варто зупинятися. Вчитель повинен провокувати думку учнів, викликати в них інтерес до свого предмета. Він зобов’язаний бути обізнаним у всіх галузях знань – тільки так може зацікавити дітей. Педагог не має боятися експериментувати, повинен позбуватися штампів, так би мовити, якнайшвидше втікати з «морозильної камери», створювати в класі «спеку дискусії». Прикладом такого вчителя для мене є викладач зі старого-доброго фільму «Товариство мертвих поетів» у виконанні неперевершеного Робіна Вільямса.
Підручники, які сьогодні пропонує наше горезвісне Міністерство освіти та науки, просто перенасичені маразмами, від яких необхідно негайно рятувати дітей. У підручнику математики для другого класу використали такий приклад: 12:2=12 (схоже, таким чином і проводиться підрахунок держбюджету України). «Свіжоспечені» підручники з математики для початкових класів узагалі окрема тема. Спеціалісти нарахували в підручнику для першого класу 153 помилки, для другого – 160! Хоча видавець все це заперечує. От як можна поставитися до такого твердження, що в тексті безліч разів пропущено тире для того, щоб діти не плутали його зі знаком «мінус»?! Боги абсурду нервово посміхаються. А таке запитання в підручнику української мови для другого класу: «Діти, як ви думаєте, навіщо люди летять у космос? Чого людині не вистачає? Їй не вистачає знань». Отак собі й уявляю, як безмежними космічними просторами літають величезні шматки знань. Можете почитати статті Зої Звиняцьківської «Нема слів», «Слова на букву Х, або Новий український буквар», «Цвинтар як модель життя, або Укрмова і космічні знання» на «Українській правді» – ще й не таке дізнаєтесь. Про підручники з історії взагалі промовчу. Діти вивчають у школі не те, що відбувалося в минулому, а те, що понаписували різні «історики». От що знадобилося б на уроках історії, то це не підручник, а машина часу. Як на мене, до підручника взагалі варто звертатися в останню чергу, оскільки він не може посприяти розвитку свіжої, а головне, власної думки.
Завжди вважав, вважаю і буду вважати, що найкраща освіта – це самоосвіта. Моя домашня бібліотека – мій маленький університет. Відчуваю задоволення від того, що кожного разу дізнаюся щось таке, чого раніше не знав. Людина – це порожня пляшка, відкрита для наповнення. Приємно ж наповнювати себе чимось новим, бути одночасно самому собі й учнем, й учителем. Учителі, батьки повинні переконати дітей, що бути освіченим, начитаним – це модно і стильно. Державі потрібно створити культ освіченої людини. Ніякий вчитель не допоможе, якщо учень сам не буде зацікавлений у власних знаннях.
Джерело: Вільне життя плюс