Студента з Чорткова вбили через… українську мову

Минуло уже два місяці після звірячого вбивства 19-річного Віктора Попеля із Чорткова, та поки що вбивця не отримав гідного покарання. Наш земляк навчався на другому курсі військово-юридичного факультету Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого у Харкові. Наразі триває слідство, поки що нема усіх висновків експертиз, рідні сподіваються, що після Нового року справу нарешті передадуть до суду і буде оголошений справедливий вирок.
— Ми найняли адвоката із харківської правозахисної організації, він вивчає матеріали слідства, витребував копії відеозаписів із камер спостереження, що є вагомим доказом у справі, — розповідає мати загиблого пані Світлана. — Домагатимемося суворого покарання для вбивці, адже він ні за що забрав життя мого сина…
Тієї фатальної ночі з 4 на 5 жовтня Віктор святкував день народження друга у харківському закладі «Churrasko bar», що дуже популярний серед місцевої «золотої» молоді. Бар за кілька хвилин ходьби від університету та гуртожитку.
— Віктора запросив на день народження Артур із Чорткова, який теж навчається в університеті. Їхня компанія складалася з дев’яти осіб, — каже пані Світлана. — Поруч за столиком сиділи шестеро місцевих хлопців, які від початку поводилися зухвало — витісняли товаришів мого сина з танцмайданчика, вигукували нецензурщину, коли діджей звертався до присутніх «Слава Україні!» Та найстрашніше було на вулиці… Усі деталі знаємо з перегляду запису камер спостереження, про існування яких не здогадувався вбивця, тому й намагався спершу втекти від відповідальності, поширював версію про причетність до злочину дівчини. Але все таємне стало явним…
Того вечора пані Світлана ніби відчувала, що сталося щось страшне — не могла заснути, кілька разів телефонувала до сина, та він не брав слухавки.
— Чоловік дивився бокс, а я не могла знайти собі місця, — пригадує жінка. — Раптом двічі кольнуло у серці — мабуть, саме тоді й не стало Віктора… Ще звечора я говорила з ним, просив не хвилюватися, казав, що хлопці не замовляли спиртне, лише якусь наливку взяли. Близько 1.20 год. слухавку підняла якась дівчина, сказала, що Вітя пішов спати. «Як? А телефон залишив?» — перепитала я. «І телефон, і куртку, і гаманець забув — різне трапляється, але я йому неодмінно передам», — запевнила незнайомка. Мене це неабияк здивувало, бо син завжди був відповідальний. До ранку я вже не могла заплющити очей. Тільки розвиднілося — зателефонувала до матері Артура. У нього був відключений телефон, на той момент хлопець перебував у відділку міліції. А невдовзі нам дали знати про вбивство…
Важкою була дорога батьків Віктора до Харкова. Тривога, біль і невідомість, адже по телефону їм не повідомили подробиць. Лише згодом слідчий розповів про інцидент у барі. Пані Світлана попросила глянути на фото затриманого 24-річного харків’янина, а її чоловік Іван знайшов сили переглянути записи двох відеокамер.
— Я дуже хотіла побачити обличчя вбивці… З першого погляду не скажеш, що він здатний на таке, — витирає сльози пані Світлана. — Але на відео все видно… Між двома компаніями виникла суперечка, вони вийшли на вулицю і почалися «розборки». Вбивця повернувся до залу, схопив куртку, а з барної стійки — гострий ніж для нарізки м’яса і чимдуж вистрибнув на сходи. Там шарпалися хлопці, Віктора не було, він вийшов лише за хвилину-другу, бо розмовляв по телефону. Мажор із ножем поранив двох із гостей Артура, його кинули до землі, коли ж піднявся, побіг до Віктора. Мій син не брав участі в бійці, просто став жертвою, невчасно вийшов і потрапив під руки розлюченого вбивці. Якби Віктор знав, що молодик ховає за курткою ніж, то, мабуть, утікав би, а так стояв спокійно, не пручався… Удар був фатальним… За лічені хвилини Віктор стік кров’ю. Лікар, який видавав нам тіло з моргу, сказав, що нападник діяв професійно: одним ударом ножа завдав колото-різану рану шиї з проникненням у ліву легеню. Хтозна, чи це перше його вбивство… Тому ми домагатимемося в суді, щоб таку небезпечну людину ізолювали від суспільства. Нині нападник перебуває у СІЗО, але його адвокати можуть шукати різні способи пом’якшити його провину. Не допустимо! Я не думала, що молодь може бути такою жорстокою, так ненавидіти західняків, українську мову. Хоча я не впевнена, що конфлікт мав суто політичний підтекст, але саме це стверджують свідки. Може, харківські мажори були обкурені. Та як би там не було, вбивати людину — страшне звірство, що мусить бути покаране.

Джерело: НОВА Тернопільська газета