Як вижити тернопільському пенсіонеру?

 Проблема дефіциту Пенсійного фонду актуальна не лише для українців. Вирішити цю проблему теоретично можна шляхом збільшення пенсійного віку, зменшення пенсій, стабілізації і процвітання економіки та впровадження накопичувальної пенсійної системи. Однак що реально зробити з цього переліку на практиці в сучасних українських умовах?

Дефіцит Пенсійного Фонду України – мабуть, уже поняття вічне. Існує він тому, що солідарна пенсійна система вже не має змоги платити пенсію всім пенсіонерам, а тому пенсії неодмінно дотують з бюджету. За даними Кабміну, дефіцит ПФУ у 2013 році становив 21,8 млрд грн, а у 2014 – 17,1 млрд.  Прогнозів щодо того, коли нарешті дефіциту не буде, наразі ніхто дати не готовий.

Тож у цьому і є пояснення, чому усі так наполегливо говорять про потребу реформування пенсійної системи – аби подолати дефіцит ПФУ. Виникає він тому, що солідарна система не відповідає реаліям, які склались і в Україні, і в країнах Європи. Солідарна система створювалась у час, коли люди народжували багато дітей і медицина була не надто розвинутою. Тож люди жили порівняно недовго, вмирали від звичайного грипу чи запалення легень, а молоді було багато. Тому й утримувати старше покоління за рахунок активного працюючого населення не становило проблеми, і пенсійна система, заснована на солідарності поколінь, була оптимальним рішенням.

Пенсійний вік – 67?

Зараз же народжуваність суттєво менша, а тривалість життя більша. У “тренді” – “сірі зарплати”, а тому і відрахувань у Пенсійний фонд замало. Вирішувати це можна кількома шляхами.

Перший – підвищення пенсійного віку. За даними аналітиків інформаційної кампанії “Сильніші разом!”, в європейських країнах до 2050 року мають намір підняти пенсійний вік до 67 років. Деякі країни вже йдуть цим шляхом. Наприклад, у 2012 році у Польщі прийняли рішення про підняття пенсійного віку для всіх до 67 років: до 2020 року – для чоловіків і до 2040 року – для жінок. Аналогічні рішення на законодавчому рівні вже прийняли в Італії, Греції, Чехії, Болгарії, Естонії та Румунії.

Одна із вимог МВФ до України теж передбачала підняття пенсійного віку до 65 років. Однак наразі вдалось домовитись про усунення цього пункту.  До слова, у 2011 році Верховна Рада таки прийняла закон, що передбачав поетапне підняття пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років, а також до 62 років для чоловіків-держслужбовців.

– Мені 64 роки, і вже два з них я на пенсії, – каже тернополянин Богдан Іванчук. – Але я досі працюю завгоспом у школі, бо ще маю повно енергії. Навіть підробітком по можливості займаюсь. Поки сили і здоров’я є – треба працювати. Хоча я проти підвищення пенсійного віку, бо добре, що у мене здоров’я міцне, а багато моїх однолітків ще кілька років тому вже не мали сил працювати. Не та в нас система охорони здоров’я та екологія, щоб змушувати чоловіків працювати до 65 років. Не всім це під силу.

З огляду на те, що середня тривалість життя українських чоловіків становить 62 роки, то є висока імовірність, що пенсіонери не доживатимуть до заслуженої  за все життя пенсії. Звісно, це знизить дефіцит ПФУ, але от як виглядатиме з точки зору позиціонування України як соціальної держави?

Знизити пенсії

Ще одна пропозиція з розряду дієвих, але, м’яко кажучи, аморальних – знизити пенсії. Особливо з огляду на те, що мінімальна пенсія менша за прожитковий мінімум і варіантів, як компенсувати пенсіонерам цю різницю, ніхто не планує пропонувати.

– Мій трудовий стаж – 49 років, – розповідає 67-річний пенсіонер Вільям Чернецький. – При цьому я дев’ять років був директором школи, тобто займав управлінську посаду, і сім років працював після виходу на пенсію. Відповідно до законодавства, яке передбачає перерахунок пенсії працюючим пенсіонерам кожних два роки, розмір моєї пенсії перерахували тричі. Сукупно перерахунок дав мені надбавку десь у 150 гривень. За рахунок підвищень, індексацій та перерахунків моя пенсія з 611 гривень зросла до 1375. Скажіть, чи адекватна це пенсія за умов сучасної інфляції, цін, та чи співмірна вона із трудовим досвідом та внеском?

Причина обурення чоловіка зрозуміла, адже він усе життя працював легально, перерв у трудовому стажі  не мав, та ще й займав керівну посаду, що теж мало би позитивно вплинути на розмір пенсії. Однак факт є фактом – 1375 гривень для сучасного пенсіонера – сума мізерна, і про її зменшення говорити неприпустимо.

Координатор інформаційної кампанії “Сильніші разом!” Любов Акуленко наголошує, що одним із реальних кроків полегшення тиску на пенсійну систему є ліквідація та зменшення спецпенсій окремим категоріям населення. Перші кроки в цьому напрямку вже наче зроблені. Відповідно до свіжоприйнятих законодавчих актів, пенсія держслужбовців становитиме не 70, а 60% від заробітної плати, а наукових працівників – не 80, а 60%.

– Не розумію цього механізму, – обурюється пенсіонерка Марія Фриз. – Чому чиновники, які мають статус держслужбовця, отримують 70% від зарплати, а всі інші – лише 40%? Чим заслужили? У чому складність та шкідливість їхньої роботи, що вона відображається в непомірно високій пенсії?

– Органи Пенсійного фонду України в Тернопільській області при призначені пенсій користуються лише законодавчими актами, розробленими і прийнятими Верховною Радою України, – зауважує начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Лариса Хома. – При внесенні змін в чинне пенсійне законодавство ми, звичайно, їх виконуємо.

До слова, за даними Головного управління ПФУ в Тернопільській області, з 304272 пенсіонерів області пенсію вищу, ніж 10 мінімальних зарплат, тобто понад 12180 гривень, отримують лише 17 чоловік, а пенсію, вищу за три мінімальних зарплати (3654 грн) – 3071 людина. Варто зауважити, що з 1 січня 2015 року ці пенсії підлягають оподаткуванню. На 15% оподатковується частка пенсії, що понад суму 3654 грн, і на 20% – та частка пенсії, яка становить понад 12180 гривень.

Вивести економіку з тіні

Інший варіант подолання вічного дотування ПФУ – вирішувати проблему не завдяки пенсіонерам, а завдяки оздоровленню економіки. Логіка зрозуміла: якщо всі чесно сплачуватимуть збір до Пенсійного фонду за всі операції, відповідно до яких це передбачено, якщо всі заробітні плати зростатимуть і не будуть у тіні, то коштів до ПФУ надійде більше. Є навіть надія, що настільки більше, що це ліквідує дефіцит.

– У Тернопільській області – 304272 пенсіонери. Для оплати пенсій їм щомісяця Пенсійний фонд витрачає 409-410 млн грн, – повідомляє начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Лариса Хома. – За рахунок сплати платежів у Пенсійний фонд ми можемо самозабезпечитись приблизно на 47,7%. Решта – дотації з державного бюджету.

Керівник відомства повідомляє, що боротьба із боргами до ПФУ – одне із пріоритетних завдань регіональної структури. Борги немаленькі – станом на початок року становили 13,3 млн грн. Однак, за її словами, завдяки успішній роботі працівників Фонду борг у грудні скоротили на 6,3 мільйонів.

Підтримує думку про необхідність вирішення пенсійного дефіциту шляхом оздоровлення економіки і Вільям Чернецький. Він наголошує на тому, що здорова економіка – це вирішення всіх проблем.

– Будуть зарплати не в тіні – будуть гроші в ПФУ, – каже чоловік. – Будуть умови для розвитку бізнесу – еміграція припиниться і працюватимуть на свою країну. Буде краща продуктивність праці – ростиме ВВП. Не треба знову шукати рішення проблеми у пенсіонерах. Вони проблеми економіки вирішували, коли ще були молодими. Зараз не треба знову все робити за їхній рахунок.

Солідарна чи накопичувальна?

І зрештою, рішення на перспективу, але рішення важливе – це реформування пенсійної системи.  Цим шляхом вже пройшло багато країн Європи, хоча і не скрізь це дало хороші плоди.

Реформування передбачає формування трирівневої системи. Залишається солідарна, яка в перспективі отримує менше відрахувань, а з часом відмирає. Другий рівень – обов’язкова накопичувальна. Це коли ідуть відрахування на накопичувальні рахунки, якими розпоряджаються певні фонди, таким чином гасячи інфляцію щодо вкладів. Відповідно до другого рівня, при виході на пенсію кошти з рахунку виплачують частинами – ануїтетами за певний узгоджений період. Великий мінус цього – відсутність поправки на інфляцію, відсутність індексацій та перерахунків.

Третій рівень – не обов’язковий, але потенційно можливий – накопичувальна добровільна система. Тобто кожен собі збирає на власному рахунку кошти на “старість”, обираючи, в яких розмірах і куди вкладати ці кошти.

При практичному впровадженні накопичувальної системи випливає безліч нюансів. Так, у період правління Піночета в Чилі прийняли рішення про ліквідацію солідарної системи і впровадження накопичувальної. Одразу розпочалося економічне зростання. Натхненні цим, країни Центральної та Східної Європи вчинили аналогічно, за винятком, що солідарна система там існувала паралельно з накопичувальною.

Однак експеримент не спрацював. Особливим ударом по ідеї накопичувальної системи стала криза 2008 року, коли пенсійні фонди світу втратили понад 5 трлн доларів. Тобто ті фонди, які розпоряджались коштами накопичення, інвестуючи в різні проекти, не лише не отримали прибутку, щоб компенсувати інфляцію, а й зазнали величезних втрат.

Тож МВФ  і Світовий банк згорнули кампанію по рекламі накопичувальної системи, а країни переважно повернулись до солідарної як основної, залишаючи накопичувальну як необов’язковий рівень.

Досвід Європи доводить, що при накопичувальній системі можна розраховувати на суттєво вищі пенсії, однак при нестабільності світової економіки робити вклад на 25-40 років ризиковано, бо краху може зазнати кожен.

Впровадження накопичувальної системи для України, відповідно до законодавства, можливе лише за умови зростання ВВП два роки поспіль на 2%, формування необхідної інфраструктури та подолання дефіциту ПФУ. Тож секрет вирішення проблеми малих пенсій зводиться до одного – оздоровлення економіки. А при здоровій економіці, стверджують експерти, нашим пенсіонерам буде добре і при накопичувальній, і при солідарній системі

Джерело: 20 хвилин