Унікальний будинок тернопільського священика хочуть знести?

55-ий будинок, що на вулиці Крушельницької, пережив революції, війни, біди радянського періоду та “має шанс” зникнути з карти міста в 2015-ому році. Камениця належала греко-католицькому священнику отцю Тимотею Сембаю. Цей священик призабутий у нашому місті. Більше того, сам будинок не має статусу пам’ятки і його неодноразово хотіли замінити на сучасну багатоповерхівку. Дім рятувало лише те, що його літні мешканці не бажають виселятися.

Як далі його доля складеться, час покаже. Ось, як згадує про отця тернополянка Ірина Максимів (1932 р.н.) 23 квітня 2015 року , – повідомляє tarnopol1540.blogspot.com:

Отець Сембай був дуже близький нашій родині, як свяченича особа, так і з тої сторони, що наша бабця (татова мама, Онуфрій Саїк) Юлія Саїк знала його ше хлопцем. Вона дуже давно знала ту родину, то ше до того, як почали мешкати у Тернополі. Після того як о.Сембай був освячений і мав тут парафію, правив у Середній церкві (Руська,22) в 1930-их роках, то потім виїхав до Львова. Його подальша доля нам невідома, хоча похований на Микулинецькому цвинтарі. Коли побудували Крушельницької,55 не знаю. Припускаю, що будовою займався він або його батьки. Будинок видно на поштівках часів 1СВ (до 1914р). Маєток належав до вулиці Сенкевича (тепер Крушельницької – авт.). Мені дуже шкода, що його можуть знести, бо там жила поважна людина для Тернополя і всього колишнього повіту. Валити не штука..а збудувати?! Та ше й як вона збудована! Там таке гарне розміщення кімнат, а які там пивниці, спіжарки (кладови). То було елєганско.. А садок який там був.. Там було дуже гарно.

В тому домі мав свій кабінер син о.Сембая, який був лором (лікарем). Пам’ятаю, що там все вози стояли. Він мав там ліжко чи два, бо коли робив операції (на мегдалки чи шо), то лишав хворого в себе вдома. Я знаю через те, що бабця розповідала, бо готувалося окремо їсти.

Бабця Юля займалася господаркою в тому помешканні. На ній було все. Порядки, заготівки, їздила на ринок фіакром і ше хлопчина-помічник був з нею. Вона сама не носила нічого. Отець Сембай дуже її пильнував і шанував.

Як ми приходили до них вгості, то з нами дуже добре обходилися. Дочка о.Сембая вчила мене грати на фортепіано. Вона десь вчилася, і ще тоді (1930-ті) не була заміжня. Віком років 20-и, а може трохи більше. В тому домі мешкало троє людей і обслуга. Крім бабці Юлі були кухарі і прядильниця. Бабця лише на свята капітально підключалася до роботи на кухні. Та праця тривала кілька років (середина, кінець 1930-их).

Я часто бувала в тому домі. Свячениці родини люблять дітей, а тому ми себе там дуже добре почували.

Вже після 1939 року ми втрати зв’язки із родиною Сембаїв. Бабця Юля не знала куди вони поділися і де є. Хоча вони не були вивезені (репресовані).

Під час війни дім сильно не постраждав, може якась куля вдарила в стіну.

Джерело: www.topnews.in.ua