Михайло Головко про Тернопіль та життєві принципи

Довідка.
Михайло Головко народився 3-го травня 1983 року в селі Токи Підволочиського району, що на Тернопільщині. З того ж села походить його мати. У Токах проживав до 10 років. Батько (село Рожиськ, Підволочиського району) брав активну участь у подіях українського національного відродження 1980–1990-х років на Тернопіллі. Навчався Михайло Йосифович в загальноосвітній школі №9 м. Тернополя, згодом – у Тернопільській академії народного господарства (тепер ТНЕУ). Під час навчання в академії брав активну участь у політичних акціях, зокрема «Україна без Кучми». У 2005 році з відзнакою закінчив навчання за спеціальністю «Міжнародна економіка», а у 2011-му – аспірантуру в Тернопільському технічному університеті ім. Івана Пулюя на кафедрі «Маркетинг на виробництві». У 2012 році здобув диплом за спеціальністю «Правознавство» у Київській міжрегіональній академії управління персоналом. В минулому – керівник міської організації «Свобода», двічі депутат міської ради Тернополя. Сьогодні займає посаду народного депутата України.

– Михайле Йосифовичу, Ви родом не із самого Тернополя, із області, правильно?
– Мої батьки із Підволочиського району. Хоча я народився в селі Токи, але жив майже все свідоме життя в Тернополі. З першого по третій клас навчався в Токах – ми чекали в черзі на квартиру. Батько мешкав в місті, а ми з мамою в селі. Згодом переїхали до Тернополя.

– Вважаєте себе галичанином чи подолянином?
– Знаєте, навіть Підволочиський район відрізняє в своїх північній і південній частині. В нас область дуже різна: Зборів, Бережани – Галичина, Ланівці, Шумськ і Кременець – то вже Волинь. Словом, є відчутна різниця. Відповім так: я себе відчуваю тернополянином.

– Ви працюєте в столиці тоді як сім’я мешкає в Тернополі. Як вдається поєднувати ролі батька, чоловіка та народного депутата?
– Доводиться поєднувати. Непросто, бо постійна дорога виснажує: вчора – в Києві, завтра – в Києві, сьогодні – в Тернополі… Не пам’ятаю, коли востаннє нормально спав. Але моє основне місце проживання тут, в Тернополі, на вулиці Київській.

– Ваша дружина і діти чим займаються?
– Дружина – дітками: старшому, Гойдійкові, 5 років, молодшому, Лук’янові, ще немає двох.

– Де влітку збираєтесь відпочивати?
– Ще про це не думав. Дружина хотіла їхати в Карпати, але у зв’язку з робочими питаннями поїздку довелося відкласти.

– Ви не зі слів знаєте, що таке робота в еміграції. Ким за кордоном Вам доводилося працювати?
– На другому курсі я приїхав в Італію, був в Німеччині. Здобув для себе цінний досвід. Займався переважно всім, що стосується ремонтів. Яка була робота, таку й виконував. Заробив перші гроші, побачив, як живе світ. Самому доводилося їздити, шукати, спати на вулиці і так далі. Такі, в деякій мірі, критичні ситуації добавили впевненості.

– Батьки знали про Ваші пригоди?
– Згодом дізналися, але я їм спочатку не розповідав. Робота за кордом стала стимулом щось робити і виникло бажанням змінити життя. Після повернення вирішив займатися глибше політикою. До неї я завжди нерівно дихав, ще з дитинства. Виховувався в націоналістичній родині. Рідний брат моєї бабусі, Євген Борецький, був вояком УПА і вижив після важкого поранення, яке отримав під час одного з каральних рейдів енкаведистів. Дід був завжди політично підкований, постійно слідкував за новинами, завжди питав, що за політик говорить, а то що за політик?.. Дивився включення з Верховної Ради. З дитинства я вболівав, переживав за ситуацію в країні. Пам’ятаю події встановлення незалежності. Батько перший прапор до села привіз. Люди раділи, тішилися. З такими емоціями я ріс. Для мене політика була звичним явищем, але серйозно нею займатися я почав зі студентських років.

– У 2012 році Вас нагородили орденом князя Володимира Великого. За які заслуги вручають цю нагороду?
– Я маю декілька нагород від Святішого Патріарха Філарета. Орден князя Володимира Великого присвоюють за допомогу українській православній церкві, сприянню її розвитку і розбудові. В селі Ігровиця є храм Анфілофія Почаївського, якому ми допомагали. В 2010 році в одному із сіл Тернопільщини стали на стороні громади села, коли церква зазнала утисків зі сторони Московського патріархату.

– Яке значення має перехід вірян до УПЦ Київського патріархату?
– Це дуже важливо. Утвердження єдиної української помісної православної церкви – для нас це колосальна перемога, це перемога України. Це означає єдність нашої держави, нації, духовне воз’єднання. Люди повинні до цього дійти самі. Процес вже пішов. Тепер це тільки питання часу.

– Що би вам хотілося змінити в нашому місті?
– Тернопіль я обожнюю. Сюди приїжджаю з радістю і натхенням. Мені тут комфортно і затишно. Тішить, що місто розвивається. За останній час воно причепурилося, нагадує європейське містечко. Я б хотів, щоб воно і надалі таким було. Найбільша проблема Тернополя – робочі місця. Найоптимальніше вирішення питання – залучити сюди інвесторів.

– Тобто саме від інвестора залежить благополуччя тернополян?
– Сьогодні економічна політика країни специфічна. За інших обставин можна було б думати відкривати тут виробництво, перекинути в західну частини країни частину військово-промислового комплексу, в тому числі в Тернопіль. В нас для цього є всі умови (наприклад, організувати такого роду виробництво на базі заводу «Оріон»). Також я вболіваю за те, щоб менше людей виїжджало за кордон в пошуках роботи. Владнавши ці два питання все би налагодилося. Взагалі, Тернопіль – це місто, яке в західній Україні розвивається найстрімкіше.

– Ви очолюєте організацію «Твереза Україна». Шо для вас є здоровий спосіб життя?
– Тверезість і здоров’я – різні поняття. Тверезість – це життя без тютюну, алкоголю, наркотиків. Я наприклад, більше 10-ти років не вживаю алкоголь. Навіть будучи студентом мене до нього не тягнуло. Перший раз випив горілки після 18-ти років. В юнацькі роки в мене не було достатньо аргументів, чому я не хочу пити. Коли ж почав займатися цією темою, то знайшов багато матеріалів і вражаючих фактів. Виявляється, є ціла наука про тверезість – собріологія, є світова Міжнародна академія тверезості. Культура пиття, яку нам пропагують – це великий обман. Найбільша брехня – «надмірне вживання алкоголю шкодить вашому здоров’ю». Слово «надмірне» найбільш небезпечне, адже воно приховує істину правду – будь-яка доза є шкідлива. Я би хотів бути прикладом для своїх дітей і для молодого покоління, довести, що можна бути успішним і не вживати алкоголю, тверезо дивитися на світ, на речі і працювати.

– А каву п’єте?
– Навіть декілька разів на день.

– Дехто вважає її теж наркотиком…
– Ні, це інше. Кава має збудливу дію на організм. Коли багато працюєш і мало спиш, без неї важко обійтися.

– Чим заміняєте алкоголь? У вільний час же потрібно розслабитись.
– Мені простіше почитати книжку, подивитися цікавий фільм. Стараюся займатися спортом, хоча часу катастрофічно не вистачає.

– Що би хотіли побажати собі та наступним поколінням українців?
– Однозначно, єдності. Ми сильні, коли ми єдині.

Спілкувалася Юлія Хім’як