На Тернопільщині чоловік сам виховує шістьох синів
Діти – квіти життя. А квітів забагато не буває. У цьому переконаний Василь Олійник з Кременця. Чоловік сам виховує шістьох хлопців. Наймолодшому Дениску – 7 років, а найстаршому Лаврентію – 15.
Пан Василь каже його багатство у великій і дружній родині. Він для своїх синів намагається бути не лише хорошим батьком, але й люблячою мамою, адже жінка покинула сім’ю та лише зрідка провідує хлопців.
Сьогодні сім’я мешкає у будинку зведеному ще у 1920-ому році. Туди чоловік із дітьми переселився через безвихідь, бо дружина, зібравши всі речі в ряднину, виставила їх на вулицю. Щоб доглядати за синами, Василеві Миколайовичу довелося залишити непогану роботу у Польщі.
«У нас була домовленість з колишньою дружиною, поки я заробляють гроші вона виховує дітей. Тому я подався закордон. Там мав хорошу роботу, але як з’ясувалось, дітям тут було далеко не солодко. Дружина могла залишити їх на два дні і кудись зникнути. Хлопці в той час витягували з льоху картоплю і самі собі готували їсти. Так само ніхто не слідкував за їхнім навчанням. Хлопці не ходили до школи, а якщо ж навідувались туди – то спали на уроках», – розповідає пан Василь.
Коли постало питання, що хлопців можуть забрати до дитячого будинку – Василь Олійник відразу повернувся на батьківщину. З дружиною він довго не говорив. Тай вона, вочевидь, не збиралась його слухати, а просто зібрали дитячі речі та виставила їх на вулицю.
«У мене була кімнатка у старому будинку. Але окрім ліжка і шафи там нічого не було. Коли я повернувся з Польщі – одразу заявив, що забираю синів. Однак попросив дружину дати мені декілька днів, аби я облаштував кімнатку до їхнього приїзду. Вона дала мені 24 години, та зібравши дитячі речі у ряднину попрощалась з нами.
Допомогти було нікому. Спочатку ми спали на матрацах. Згодом я відремонтував дитячу кімнату, зварив двоярусні ліжка, як в армії та зробив косметичний ремонт. Та що з того ремонту, якщо хата ледве витримує рух автівок, бо ми живемо біля самої дороги. Часом, коли проїжджає багато машин, то стіни і шибки у вікнах тріщать, бо хата осідає. Ось так і живемо у спартанських умовах і в постійній тривозі.. Але є й свої плюси, будинок близько біля школи і ремонт такий-сякий ми зробили»
У Василя Олійника – золоті руки. Каже разом із синами вони б давно «підлатали» старий будинок. Але не все так просто, як би цього хотілось.
«Я б вже давно все відремонтував, але є власником лише однієї кімнати у цілому будинку. Інша ж сім’я, хоча давно тут не живе, але прописала і також є багатодітною. У міській раді обіцяють виділити гроші на ремонт, однак тут не все так просто. Експерти визнали будинок аварійним і таким, що не підлягає капітальному ремонту. Тобто якщо під час реконструкція будинок завалиться – ми залишимось на вулиці».
Василь Олійник щодня оббиває пороги міської ради. Жартує, що влаштувався помічником мера, саме тому так часто туди навідується.
«Розумію, що у міському бюджеті немає зайвих коштів – та ми й не просимо. Бо я маю руки і зможу сам заробити на прожиття для своєї родини. Ми чекаємо, коли чиновники звернуть увагу на нашу проблему. А поки самотужки готуємось до морозів. Утепляємо вікна та налаштовуємось на позитив», – підсумовує пан Василь.
Джерело: Тернополяни