Особливості національної боротьби з корупцією

Корупція настільки глибоко проникла у всі сфери життєдіяльності, що боротися з нею вже й немає кому.
В Україні створено низку спеціальних антикорупційних органів: Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Державне бюро розслідувань (ДБР), Національна рада з питань антикорупційної політики при президентові України, Вищий антикорупційний суд.
Головний результат роботи спецорганів – зростання недовіри громадян до них.
Рівень корупції не зменшується. Це знають всі: міжнародні установи, інвестори-нерезиденти, громадяни.
Традиційно причинами корупції називають прагнення наживи держслужбовцями, недостатній контроль над роботою держапарату та органів місцевого самоврядування, неефективність боротьби з цим явищем. Насправді, коріння корупції глибше. Корупція породжується самою владою. Хіба можуть боротися з корупцією особи, які з одного боку, нібито закручують гайки для зловживань чиновниками, а з другого, ділять фінансові потоки, отримують відкати від виконавців робіт за бюджетні кошти, продають посади, дозволи, ліцензії, покривають злочини та злочинців, кришують незаконне використання природних ресурсів, отримують податкові преференції і виводять кошти в офшори? Звичайно, ні.
Державна і політична еліта України керується не законами, а невідомими, непрозорими і незрозумілими кулуарними домовленостями і правилами. Система координат закону обов’язкова лише для звичайних громадян.
Боротьба з корупцією – тільки там боротьба з корупцією, де розвинені демократичні інститути, громадський контроль за владою, судами та антикорупційними структурами. Де корупція не охопила все суспільство і не стала економічним «двигуном». У всіх інших випадках боротьба з корупцією – це просто боротьба за владу.
Імітуючи боротьбу з корупцією, державні антикорупціонери та парламентарі так і не зрозуміли, що побороти її можуть лише чесні люди за умови запровадження жорстких і безкомпромісних заходів та норм законодавства, які діятимуть повсюдно і без виключень.
Без відповіді залишається головне питання: як здолати корупцію в окремо взятій країні – Україні? Що конкретно потрібно робити? Адже в Україні немає злагодженої і ефективної системи боротьби з корупцією, як немає і системності в протистоянні цьому соціальному злу.
З риторики VIP – чиновників слідує, що для успішного подолання корупції потрібно щоб запрацював Вищий антикорупційний суд і маховик протидії запрацює. На жаль, це ілюзія. Найближчим часом стане зрозуміло для чого ухвалили закон про ВАС – для якнайшвидшого формування складу суду і здійснення незалежного судочинства чи для отримання чергового траншу МВФ.
У світі напрацьовані досить успішні заходи боротьби з корупцією.
Цікаві і ефективні напрацювання має Сінгапур. На початку кампанії по викоріненню корупції правоохоронні органи виявилися не в змозі протистояти організованій злочинності, а більшість чиновників брали участь у корупційних схемах. Населення мало низький рівень правової культури і не вміло відстоювати свої права. Тобто, ситуація подібна до нашої.
Лідери країни прийшли до розуміння насушної потреби знищити корупцію, усвідомлюючи, що без цього країна не має майбутнього. Це стало підставою для прийняття цілої системи послідовних та жорстких заходів. Дії чиновників були регламентовані, бюрократичні процедури спрощені, був забезпечений строгий нагляд за дотриманням високих етичних стандартів. Органом, що втілює ці заходи в життя стало спеціалізоване Бюро по розслідуванню випадків корупції. Бюро працювало тихо, але швидко та ефективно, не дивлячись на статус та посади корупціонерів. Бюро працювало і за скаргами громадян.
Разом з цим були введені жорсткі заходи кримінального покарання за корупційні діяння, підвищена незалежність судової системи, різко підвищена зарплата суддів і забезпечений їх привілейований статус, введені відчутні економічні санкції за дачу хабара чи відмову від участі в антикорупційному розслідуванні. Жорсткі санкції (аж до звільнення всіх працівників) були проведені в багатьох державних відомствах. Ці заходи поєднувалися із зменшенням втручання держави в економіку, підвищенням зарплат чиновникам і підготовкою кваліфікованих адміністративних кадрів.
Зараз Сінгапур жорстка авторитарна держава, займає лідируючі місця у світових рейтингах по відсутності корупції. Звичайно, важко порівнювати маленьку острівну державу з населенням 4 мільйони мешканців з Україною. Але приклад Сінгапуру показує, як можна завдяки політичній волі, ефективному антикорупційному законодавству і непідкупному спеціальному органу всього за декілька років звести корупцію до дуже низького рівня.
В Гонконзі дотримувалися принципу презумпції корумпованості чиновників. Було створено «Незалежну комісії проти корупції» з дуже високими зарплатами співробітників, з офіцерами, що підпорядковувалися тільки особисто губернатору і з сторонніми спостерігачами, якими були інтелігенти та бізнесмени. Держслужбовці, що жили на широку ногу, самі доводили, що майно набуте ними законно. Якщо цього не вдавалося зробити, їх чекав арешт і конфіскація майна. Також велику роль в боротьбі з корупцією відіграли громадяни, які скаржилися Незалежної  комісії, інформували владу про випадки хабарництва, а також журналісти, які активно висвітлювали всі резонансні процеси. Результат антикорупційної діяльності вражає – рівень корупції вдалося знизити з 90% до 3%.
В Китаї, де антикорупційне законодавство вважається одним з самих жорстких у світі, всім чиновникам, запідозрених в махінаціях, чекає суворе покарання аж до смертної кари. З 2003 року було публічно розстріляно 10 тис. чиновників, чия вина була доведена, ще 120 тисяч отримали по 10-20 років ув’язнення.
Варто відзначити ряд ефективних положень у законодавстві деяких країн, які мінімізували корупцію. Так в Італії діє норма, що надавач хабара при співпраці зі слідством звільняється від відповідальності гарантовано, повністю і автоматично. Це покладає всю відповідальність на організатора корупції – чиновника. Той, хто давав хабар втрачає стимул вигороджувати корупціонера.
У США запроваджена повна конфіскація навіть добросовісно набутих активів сімей членів організованої злочинності, які не співпрацюють зі слідством.
Однією з важливих передумов послаблення корупції є створення повноцінного «електронного уряду». В цьому випадку взаємодія громадян з державою буде перенесена в Інтернет. І що найголовніше – вся процедура прийняття рішень також переводиться в електронний формат. Це зекономить не тільки папір, але й час, адже рішення прийматимуться миттєво.
Поки в державі не будуть запроваджені дієві механізми, які позбавлять чиновників можливості відкупитися за корупційні злочини, ми не вийдемо з ліберального середньовіччя. Адже корупція влади – це не майновий злочин, а злочин проти державності, тобто злочин тієї ж категорії, що і зрада Батьківщини.
Для того, щоб боротьба з корупцією була дієвою, в багатьох країнах існує спеціальне законодавство щодо захисту заявників про корупцію, оскільки без самих заявників розкриття корупційних схем в більшості випадків неможливе.
Подолання корупції буде неможливим, якщо кардинально не зміниться система відбору державних і муніципальних службовців. Керівним повинен стати принцип меритократії (правління достойних). Він, до речі, є протилежністю клептократії (правління злодіїв). Суть принципу полягає у відборі талановитих людей з усіх соціальних прошарків, здатних стратегічно думати, приймати рішення і діяти, використовуючи інноваційні методи управління. Тобто, країною і територіальною громадою повинні управляти найкращі люди.
А в нас на всіх рівнях діє система патронажу, при якій відбір на державну службу відбувається за принципом особистої відданості, дружніх чи родинних стосунків.
Якщо у владі будуть чесні люди, то прояв корупції можна звести до мінімуму. Для цього потрібно лише показати приклад виконання службових обов’язків у верхніх ешелонах влади. Він дзеркально відобразиться на нижчих рівнях. Звичайно, чиновники повинні бути дуже вмотивованими. Як показує досвід ряду країн, на початку процесів по викоріненню корупції, заробітні плати управлінців вищого рівня становили від декількох сотень до декількох мільйонів доларів США.
Особи, запідозрені в корупції, не можуть займатися підприємницькою діяльністю, створювати чи очолювати юридичні особи. Чиновники, затримані за підозрою у вчиненні корупційних і службових злочинів не повинні оминати арешту, внісши заставу.
Зазначені заходи різко знизять рівень корупції і позбавлять її системного характеру, тобто зроблять неможливим прийняття стратегічних рішень з корупційних міркувань. Це доведено практикою.
Хоча низький рівень корупції не означає її відсутність. Виховання суспільства – одна з основних превентивних мір, це ключ  до нетерпимості корупції. В нас же змалку відомо, що питання можна «вирішити», «гарно попросити» чи «домовитися». Опанувавши ази побутової корупції, людина підготовлено вступає в коридори державної влади чи місцевого самоврядування. В результаті спотвореної системою правосвідомості чесний і принциповий чиновник, який не відступає від норм закону, сприймається з недовірою і острахом. Моральні цінності деградують…
Звичайно, виховати цілий народ в дусі поваги до закону та несприйняття корупції дуже важко. На це потрібні десятиріччя. Досвід азіатських країн показує, що виховний процес значно пришвидшується і стає ефективним у випадку запровадження фізичного знищення корупціонерів. Швидше долають корупцію країни, де боротьба з хабарництвом підтримується населенням. В Україні корупцію сприймають як дещо звичне і буденне. І це велика проблема.

Корупція в Україні, як і будь-який об’єкт історії, має своє походження, певні особливості, прояви і традиції. Враховуючи, що це явище є, свого роду здобутком, можливо пора його відкрито і розгорнуто показувати людям? Скажімо, туристичні агенції чи громадські організації можуть розробити спеціальні відпочинково-ознайомчі екскурсії під назвою «Корупційний тур» і показувати людям як живуть і що мають слуги народу і політики, міністри, губернатори і мери, судді і керівники правоохоронних органів, ректори державних ВНЗ та інші уповноважені державою особи.
Було б добре, якби такий почин, як пілотний проект, ініціював і підтримав уряд чи президент.
Поки що, всі дійові особи вже відомих корупційних скандалів і ті, про кого ще не говорили, але знають про їх «плідну» працю для свого блага, кажуть і будуть казати, що вони користуються майном, яке нажите непосильною працею членів їх сімей або родин.
Тому, в рамках діючої моделі управління (читай – політикоекономічних кланів, кругової поруки і відсутності політичної волі) неможливо досягти серйозних успіхів в боротьбі з корупцією.

Олександр Степанюк

адвокат, кандидат юридичних наук