«На позиціях було відчуття, ніби над нами проходить авіатраса ворожих дронів», – тернопільський поліцейський Петро Тихович

Поліцейський з Тернополя Петро Тихович бачив війну на власні очі. За його плечима – майже 28 років у поліції, понад десять із них – у ювенальній превенції, а досвід бойових дій навчив, що холодний розум і контроль над собою можуть врятувати життя.

Для Петра Тиховича служба в стрілецькому батальйоні поліції особливого призначення – це справа честі та відповідальності за безпеку країни. Він разом із побратимами тримав оборону на Торецькому напрямку, де й отримав позивний Тихий. Саме виваженість і злагодженість допомагали йому виживати на фронті, евакуйовувати поранених і приймати важкі рішення під обстрілами та постійною загрозою дронів.

«Прийшовши в батальйон я був призначений на посаду заступника командира 3-го взводу батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП у Тернопільській області. Піхотинці ми були – це сила, яка тримає нашу землю, стоїть і не пропускає ворога далі», – говорить поліцейський.

Позивний Тихий він отримав не випадково – спокій і виваженість стали для нього опорою навіть у найскладніших бойових умовах. У 2022-му він виконував стабілізаційні завдання на Київщині та Харківщині. Проте, нинішня війна, зізнається поліцейський, зовсім інша.

«Порівнюючи тоді і зараз, можу сказати, те що було раніше, здається «прогулянкою». Було страшно, небезпечно, це був новий для мене досвід. Та нині – значно важче».

Найбільше змінила хід бойових дій поява дронів. Поліцейський каже, вони не давали спокою ні вдень, ні вночі – постійно кружляли над позиціями, скидали гранати і влучали просто в укриття.

«Було відчуття, ніби над нами проходить їхня авіатраса – дрони літали безперервно. Два дні поспіль – прильоти на позицію, без жодної паузи», – пригадує Тихий.

Особливо важким випробуванням для бійців стала втрата зв’язку на позиції у Торецьку. Через пошкоджені кабелі підрозділ майже дві доби залишався без комунікації.

«Зв’язок був лише на сусідній позиції. Ми передали, що потрібні кабелі. Згодом їх скинули і нам вдалося налагодити радіозв’язок. У момент, коли я почув голос бателкепа, то відчув справжнє полегшення», – пригадує пережиті емоції герой.

1 червня 3-й взвод, у якому служив Тихий, втратив двох бійців. Цей день залишився у пам’яті назавжди. Петро зізнається, про втрати серед побратимів важко говорити. Каже, це завжди боляче.

«Ця ситуація всіх вибила з колії… Це був дуже важкий момент, але саме бойове братерство тримає – воно не дає зупинитися. Підтримує і змушує виконувати завдання далі».

Одним із непростих завдань для Петра стала евакуація загиблих побратимів із сусідньої позиції. Відстань – 300 метрів, але під постійною загрозою дронів.

«Розпочався дуже сильний дощ, дрони перестали літати, не було ворожих стрімів. Ми розуміли – це шанс виконати завдання. Я побіг до позиції, побачив, що по ній були неодноразові скиди і працювали міномети. Позиція, ніби перемелена, колоди розщеплені, розірвані, товариші засипані землею… Намагався їх відкопати, але прилетів ворожий скид», – пригадує Петро.

Від уламків Тихий отримав поранення ноги та контузію. Каже, хоч і поранення незначне, але показове – на війні межа між життям і смертю надто тонка.

Під час виходу з позицій, де перебували два тижні, по радіостанції почув голос побратима з позивним Федя. Той повідомив, що він і боєць Капрал – «трьохсоті».

Петро одразу прийняв рішення повернутися. Разом з іншими військовими розпочав евакуацію. У Капрала були поранені обидві ноги і рука, у іншого – важка травма обличчя. Майже п’ять годин і під постійними обстрілами ворожих дронів тривала евакуація побратимів. Попри все, їм вдалося вивести поранених.

У хвилини, коли здається, що немає виходу, Тихий знаходив способи підтримувати побратимів. Згадував дитинство, риболовлю, рідне село та мирне життя.

«Коли ти спокійний – мислиш розсудливо, приймаєш правильні рішення. Паніка – це м’яч, який віддаєш ворогу».

На фронті Петро Тихович навчився цінувати прості речі, на які раніше не звертав уваги.

«Цінуєш кожен день поруч із рідними, дружиною, дітьми, батьками та побратимами. Кожен сонячний ранок нагадує, що нематеріальні речі важливі у твоєму житті».

Сьогодні Петро Тихович повернувся до своєї роботи – знову очолив відділ ювенальної превенції. Але тепер його служба має інший зміст: за спиною – фронт, бойовий досвід, втрати і пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну.

«Ми їх не забудемо. Пам’ять про хлопців і справжніх козаків, має жити і ми маємо розповідати про їхні подвиги», – каже він.