Інтерв’ю з начальником УМВСУ в Тернопільській області Олександром Богомолом

– Олександре Миколайовичу, чому обрали саме професію міліціонера?
– В школі мені подобався предмет правознавство. Шашура Любов Ярославівна, яка його викладала, власне і підштовхнула мене до того, що я захотів займатися юриспруденцією. Спочатку була думка вступати на військову кафедру Львівського університету, але також мене цікавила юриспруденція в міліції, тому я паралельно проходив комісію. Пройшов її швидше, ніж почалися екзамени у Львові, тому вирішив їхати до Харкова. Вступив в Харківський інститут внутрішніх справ (сьогодні це Харківський національний університет внутрішніх справ) на державну форму навчання, який в 1998 році закінчив з відзнакою. Поруч із юриспруденцією цікавила робота детектива. Таке захоплення сформувалося під впливом детективної літератури і радянських фільмів. На жаль, в житті справи розкриваються не так швидко і легко, як в кіно.

– І Ви все життя пропрацювали слідчим?
– Так. Я вважаю, що це одна із найцікавіших професій взагалі (після космонавтів, звичайно), бо кожна нова справа – це вивчення нових суспільних відносин. Ми займаємося впровадженням кримінальних справ дуже широкого спектру – починаючи від простих тілесних ушкоджень, закінчуючи вбивством, корупційними кримінальними впровадженнями, справами, пов’язаними з екологією. Словом, будь-яке порушення законодавства тягне за собою розслідування.

– В народі кажуть, що поганий той солдат, який не хоче стати генералом. Чи Ви могли собі на початку кар’єрного росту уявити, що займете сьогоднішню посаду?
– Розпочинаючи роботу молодим, «дикорослим», як колись говорили, лейтенантом, дивився на товаришів-підполковників, як на дідів в армії. Це були для мене глиби, авторитети. Сьогодні, з висоти досвіду, звичайно, все сприймається по-іншому. Після Революції гідності багато чого змінилося: змінився підхід до підбору кадрового персоналу, до просунення по службі. Так,
Закон про очищення влади вивів «за межі» багатьох цінних кадрів, але багато пішло й таких людей, які були не потрібні системі, які стримували прогрес системи МВС.
До призначення я півроку виконував обов’язки начальника, майже 20 років працював на Тернопільщині. В людей уже склалася думка про мене як про працівника. Я вважаю, що такі речі мають бути закономірними. А генералом кожен хоче стати. Це здорове бажання, здоровий кар’єризм.

– В питаннях кадрових призначень якими критеріями керувалися?
– Виключно професійними здібностями людей. До колективу в мене критерій номер один – це ставлення до роботи. Всі можуть помилятися, всі вчаться на помилках: мудрі – на чужих, дурні – на своїх. Я поважаю людину, яка попри все піднімається і йде далі.

– Розкажіть про те, чим займаються діти, дружина?
– Дружина зараз в декретній відпустці. Наймолодшому синові Іллі 9 місяців. Є двоє старших: Олександі 13 років і Юліану – 12. Вони навчаються в 3-ій школі. Через роботу, яка триває з 8 до 20, на жаль, втрачається багато виховних моментів, але я стараюся приділяти усім дітям належну увагу. Двічі на тиждень дозволяю собі піти о 7 вечора, щоб пограти волейбол.

– То Ви займаєтесь спортом?
– Це любительське захоплення. Вже 8 років ми граємо з групою, в якій є і професіонали, й аматори. Треба якось кров розганяти.

– Перерахуйте перші три кроки, які зробили чи плануєте зробити на сьогоднішній посаді.
– Якщо ми виключимо моменти реформування МВС, які я, однозначно, підтримую, то найперше, що треба вирішувати, це питання по боротьбі з корупцією. Сюди входять такі проблемні напрямки як кар’єри, фальсифіковані алкогольні напої, незаконні валютні операції, незаконна рубка лісів, гральний бізнес. Станом на сьогодні ми серйозно підрубали коріння гральному бізнесу, серйозно рубаємо коріння фальсифікації алкоголю. Кожен міліціонер був попереджений, що я не буду досліджувати, що він робив раніше, бо розумію, що довести вину буде дуже важко, але якщо хтось буде пхати носа і допомагати розвиватися цим видам діяльності, буде покараний.
Друга і основна мета – це досягнути прозорості роботи міліції. Люди, які звертаються в міліцію, повинні знати, чим вона займається. Є, звичайно, кримінальні провадження, перевірки, інформація про які по-закону залишається конфіденційною, але всі перевірки і розслідування, які стосуються земельних, будівельних відносин, які зараз найбільш проблематичні в Тернополі, я стараюся робити якомога більш відкритими.
Третє – це об’єднати зусилля громадськості і міліції, щоб максимально навести порядок на вулиці. Війна тягне за собою сюди зброю, псевдо-волонтерів, патріотів, які тут займаються шахрайством.

– Тут, очевидно, найперше потрібно зняти проблему недовіри людей до правоохоронної системи.
– Знаєте, багато людей жаліються на працівників ДАІ, мовляв, хабарники, але чомусь жодна людина не прийшла і офіційно не заявила, що в неї працівник міліції вимагає хабар. Треба міняти менталітет людей, підхід до проблематики. Всі хочуть проблему вирішити, але не хочуть брати участь у вирішенні проблеми.

– В Грузії це питання вирішили на національному рівні, звільнивши весь штат працівників міліції. Така практика може бути дієва в Україні?
– Грузія – це дві області України. Якщо вирішувати проблему на рівні двох областей, то, можливо, в ручному режимі можна було би цей процес відредагувати. Я підтримую думку Міністра, що це треба робити поетапно. Підрозділи треба пересіювати через люстраційні процеси, через атестацію, тоді буде результат. В нас є багато людей, які можуть працювати, які не потрапляли в поле зору корупційних схем, їм треба дати шанс працювати. За кожним працівником стоїть його сім’я. Звільняти людину тільки тому, що вона працювала при злочинній владі, нерозумно.
Коли був ліквідований УБОЗ, люди були деморалізовані, не знали, що робити, куди бігти. Я створив робочу групу з працівників, які займалися економікою і корупцією в УБОЗІ, об’єднав її з Управлінням по боротьбі з економічними злочинами і створив робочу групу по боротьбі з корупцією, таким чином давши людям можливість показати свою діяльність і в нас робота пішла: за місяць затримали вісім лікарів, різного виду державних службовці, виявили корупційні складові, зафіксували факти отримання хабарів.

– Чи їздили Ви в зону АТО? Сьогодні там є Ваші підопічні.
– Я возив людей на ротацію як керівник. За останніх 4-5 місяців, після того, як начальник Львівської області попав в засаду, Міністр заборонив керівникам особисто виїжджати в зону АТО. В нас майже 200 чоловік постійними ротаціями перебуває там. Було 14 поранених, були контужені під час бомбувань, але, на щастя, ніхто не загинув. Сьогодні всі працівники пройшли реабілітацію і вже в строю.

– Дякую Вам за розмову!

Розмову вела Юлія Хім’як