Вірш Анастасії Попельовської – переможець Всеукраїнського фестивалю

Патріотичний вірш «Тече вода струмочком поміж гори», написаний п’ятнадцятирічною збаражанкою Анастасією Попельовською, було визнано найкращим на ІІ Всеукраїнському фестивалі педагогічної майстерності «Гуманізація освітнього простору: з Україною в серці». Поезія нашої землячки – абсолютний переможець у номінації «Ти у серці моїм, Україно».

Без цієї вродливої і талановитої дівчини з карими очима та ангельським тембром голосу не відбувається жодне свято чи концерт у рідному для неї місті. Вона скрізь незамінна – і на шкільних святкуваннях, і на концертах у музичній школі, і на заходах, організованих районним БДЮТ, і у церковному хорі «Неопалима купина», скрізь Анастасія Попельовська є солісткою. За її тендітними плечима – численні перемоги у районних та обласних музично-співочих конкурсах. Те, що дівчина не лише музично обдарована, а й має неабиякий хист до віршування, стало очевидним після її перемоги на конкурсі патріотичної поезії, що відбувся на початку травня у Херсоні. Ми не могли не скористатися нагодою, щоб поспілкуватися із поетесою-початківцем про її вірші, і про те, хто і що надихає її на творчість, пише Народне слово.

За словами дівчини, перша проба поетичного пера відбулася, коли вона ще навчалася у третьому класі, з написання віршика про осінь та двох віршованих загадок. Впродовж наступних п’яти років поетична муза в позаурочний час не турбувала школярку, вочевидь, давши їй можливість зосередитися на навчанні та на розкритті музичного таланту . За ці роки вона написала лише кілька віршованих творів, і то в рамках шкільної програми, зокрема у восьмому класі дівчина написала віршовану казку про безпеку на дорозі. І лише з минулого року, перейшовши у дев’ятий клас, Настя Попельовська помітила, що почала писати вірші все частіше.

За словами дівчини, натхнення до віршування вона черпає із музики – насамперед класичної. Надзвичайно подобається співочій поетесі творчість сучасного італійського композитора Людовіка Ейнауді. Його пісні до кінофільмів та музичні композиції вона може слухати годинами.

– Найбільше мене надихає музика. Без музики нічого не пишу. А ще ніколи не пишу вдень, муза завжди приходить уночі, коли на вулиці затихають гамірні звуки, усі люди лягають спати, саме тоді, у нічній тиші, можна не лише зосередитися на власних думках, проаналізувати події та емоції дня, що минув, а й повіршувати, – зізнається Анастасія. А ще, як кожна сучасна дитина, Настя засинає із мобільним телефоном у руках, щоб у будь-яку мить, коли примхлива поетична муза зволить відвідати дівочий сон крилатими римами і натхненням, встигнути за допомогою спеціальної програми у телефоні занотувати новий вірш. Настя зізнається, що процес віршування проходить по-різному. – Буває так, що новий вірш блискавично приходить в голову вже повністю готовим і пишеться на одному диханні, так бездоганно, ніби поетичні римовані рядки тобі хтось надиктовує, деколи поезія безліч раз редагується й переписується, і дійсно народжується у муках, – ділиться письменницькими таємницями школярка. До прикладу, вірш, з яким Настя перемогла на Всеукраїнському фестивалі, вона написала одразу, на одному диханні. – Легко писати, коли ти знаєш, про що пишеш, і якщо воно тебе дійсно сильно вразило емоційно, і ментально, – вважає Настя. Так було із написанням вірша «Тече вода струмочком поміж гори», який обдарована збаражанка написала за декілька хвилин після перегляду відеоролика про Майдан ще у грудні минулого року, а вже у квітні відправила його на конкурс за порадою своєї вчительки Ірини Григоринської. За словами школярки, написати цей вірш її спонукала несправедливість та байдужість влади до тих людей, які загинули на Майдані, і донині продовжують вмирати на Сході, захищаючи свою святу землю на війні з російськими окупантами. та до їхніх рідних. Війна триває вже третій рік, попри це, її чомусь затято називають АТО. Через поезію дівчина хоче достукатися до зачерствілих людських сердець, щоб вони хоча б трішечки змінилися.

Головними темами написання віршів для Анастасії Попельовської є патріотична тематика, надихає на поезію і водночас стає об’єктом віршування природа – у всіх її проявах та метаморфозах. Є у доробку поетеси-самоучки й віршовані рядки про батьків, римованим словом розмірковує дівчина про суспільно-політичні проблеми, у філософських роздумах намагається осмислити людське життя-буття.

– Є у мене хороша подруга, звати її Катя, так от ми разом із нею дуже любимо подорожувати містом і його околицями. Особливо любимо відпочивати на Бабиній горі, там така неймовірно красива природа і фантастична енергетика, а краєвиди довкола справді казкові, там так легко дихати, думати і мріяти як про своє власне особисте майбуття, так і про увесь загадковий та непізнаний світ, – емоційно розповідає Настя про те, що їй подобається.

А от про кохання, про яке марять підлітки у її віці, Настя запевняє, що ще не пише. Свої поезії збаражанка публікує у спеціальних групах у соціальних мережах, зокрема у «Нічному трамваї». Планує дівчина й видати збірку своїх творів. Крім віршів, пробує Настя себе і в прозі, але, за словами дівчини, ще рано говорити про її письменницькі починання, адже вона лише на початку шляху. Еталоном літературної майстерності та глибини для дівчини є постать епохальної Ліни Костенко. Настя обожнює її лірику і прозу, особливо ті вірші, які були покладені на музику, зокрема «Пісеньку з варіаціями», «Як тепер тебе забути», «Страшні слова, коли вони мовчать». Вподобала Настя й поезію Василя Симоненка, Василя Герасим’юка, Сергія Жадана. З письменників імпонують Насті твори Гете, Ремарка, Оскара Уальда, Івана Багряного, Діани Сетерфілд, Бена Еріка, Спаркса Ніколаса, Джерома Селінджера.

Будучи відмінницею у школі, а інакше і бути не може, коли твоя мати вчителька, Настя зізнається, що все ж таки найбільше їй імпонують гуманітарні дисципліни, хоча дівчина успішно справляється і з точними науками. Як кожен гуманітарій, тим більше така творчо обдарована особистість, Настя полюбляє читати книжки, що також не може не тішити, особливо у наш комп’ютеризований час, коли систематичне читання для багатьох підлітків є різновидом катування.

На переконання батьків Насті, те, що їхня дитина відкрила у собі поетичний дар, – не випадковість, а закономірність, оскільки гени – річ уперта. Як розповіла мати юної поетеси пані Наталя поетичний хист Настя успадкувала від свого прадідуся місцевого вчителя Луки Галещука, котрий, окрім вчителювання, писав вірші, більшість з яких про Україну. З приходом в Галичину більшовиків чоловік не припиняв писати вірші на патріотичну тематику, та, на жаль, підступна хвороба стала причиною смерті чоловіка у досить молодому віці. Його рідні, побоюючись, щоб їх не спіткала доля сотень тисяч українців, яких радянська влада вивезла до Сибіру «за антирадянщину», змушена була спалити численні рукописи свого відомого предка. До нащадків дійшла лише невеличка частина творчого доробку Луки Галещука, декотрі поезії були навіть надруковані вже за незалежної України в альманасі «Літературна Збаражчина». Настуня – гідна спадкоємниця свого обдарованого предка і продовжувачка сімейної пісенної династії Попельовських. Своє майбутнє Настя хоче пов’язати із юриспруденцією, оскільки розуміє, що у сучасному світі, крім таланту і мрії, потрібно опанувати більш прагматичну професію, яка б дала можливість впевнено стояти на ногах, не думати про насущні проблеми виживання, і мати змогу втілити мрії у життя.

Джерело: Народне слово