Як захищають державу та українців в зоні АТО тернополяни

 Життя в окопах, харчування консервами, ночівля просто неба – це все дрібниці, які українські вояки на Сході з часом перестають помічати. Вбивати ворогів і бачити смерть друзів – ось що найбільше болить молодих хлопців, які захищають державу та українців в зоні АТО

Тернополянин Сергій більше двох місяців поспіль у складі батальйону “Айдар” воює з сепаратистами та російськими агресорами. Наш земляк – один з тих, хто 21 липня захопив у полон командира ворожого батальйону “Восток”. Сергій розповів “20 хвилин” про війну та життя на передовій.

Туди вирушив добровольцем. За два місяці 24-річному хлопцеві, який любить кататися на велосипеді парками Тернополя, спілкуватися з друзями та допомагати людям, довелося убивати… І виносити з поля бою понівечені війною тіла друзів. Довелося бути за крок до смерті й бачити героїзм наших військових.

Місцеві допомагають

Розповідати подробиці операцій і стратегічні плани військовим не можна.

Тернополянам, як і українцям, каже хлопець, варто знати лише те, що на Сході дійсно війна, що наші військові – не карателі, як стверджують ворожі ЗМІ, а захисники Батьківщини. Головне, що просив переказати тернополянам Сергій, то це те, що наші війська – боєздатні і спроможні захищати Україну.

– Живемо кілька днів на базі, а кілька – на передовій, – розповідає Сергій. – На базах є гаряче харчування, нормальні побутові умови. На передовій не так комфортно, але це війна. Намети не ставимо, бо вороги можуть обстріляти мінометами, артилерією чи „градами”. Тож сидимо в окопах і бліндажах. Днями намет для зберігання провізії поставили, то туди снаряд влучив. Тепер, поки не привезуть провізію, деформовані консерви з землі підбираємо, бо на передовій це – основний харч. Часто місцеві жителі їжу приносять. Люди по-різному ставляться до ситуації і до нас. Більшість нормально сприймає, допомагають. Але є й ті, хто з-під лоба дивиться на нас.

З провізією у вояків “Айдару” ще так-сяк, але солдатам бракує вітамінів, адже вони виснажуються і фізично, і психологічно. Також не вистачає медикаментів.

– Найбільше бракує бутарфанолу. Це потужний анальгетик, – розповідає Сергій. – Часом він терміново потрібен пораненим, а його немає. Люди мучаться від болю. Я свій тюбик уколов пораненому хлопчині ще в червні. Відтоді не маю. Добре, що хоч екіпірування нормальне є – і зброя, і захист. Державі дякувати за це не доводиться, бо ж більшість усього – бронежилети, каски, одяг, спецвзуття і навіть додаткові магазини для автоматів – привозять звичайні люди. За це величезне їм спасибі! Якби не було підтримки, то було б усе дуже зле. Щодо зброї, то її вистачає. Щось – наше, щось відбиваємо у сепаратистів.

Екіпірування і зброя терористів, як помітив тернополянин, не краща, аніж у бійців “Айдару”. Але гранатомети у них сучасніші.

– У них є нове російське озброєння, – каже Сергій. – Це нові РПГ (ручні протитанкові гранатомети – авт.). – Можу про це впевнено говорити, бо декілька ящиків зі зброєю уже наші, ми їх відбили. Тепер у них їхньою ж зброєю стріляємо. Мають і танки. Але ними в атаку не йдуть. Виїдуть, постріляють і втікають, бо наша артилерія їх одразу знищує. Є серед сепаратистів росіяни. Вони в основному керують. Там змішаний контингент – і місцеві, і найманці з сусідніх країн. Різні люди. Фахових військових серед них дуже багато. Не ставлюсь до них із ненавистю, бо люди керуються своїми мотивами. Але вони – вороги, тому доводиться з ними воювати.

Найважче тим воякам, які вперше потрапляють у справжню бойову обстановку.

– Хлопці проходять військове навчання, але справжній бій – зовсім інше, – додає співрозмовник. – Найважче переборювати страх. Він сковує. Солдати починають погано орієнтуватися в просторі, ведуть неприцільну стрільбу, знаходять ненадійні прикриття від ворожого вогню. Буває й таке, що людей просто “паралізує”. Та поряд є бійці з досвідом, вони допомагають молодим. На щастя, після двох-трьох боїв цей страх минає. Звичайно, що боїмось. Це нормально. Зрештою, те саме – й з іншого боку. Не всі вороги загартовані війною. Хоча фахових військових там дуже багато.

Гранатомети – у депутата

Смерть не така страшна, коли часто бачиш її поряд, зізнається чоловік.

– Я уже не рахую, скільки вбитих бачив, – говорить Сергій. – Триває бій. Усі стріляють. Хтось падає пораненим, хтось – убитим. Поранених не добиваємо, як люблять казати російські журналісти. Допомагаємо та беремо у полон. Після бою своїх убитих товаришів забираємо. Те саме роблять і наші противники. Днями мій друг, хороший хлопець мого віку, підірвався на міні. Важко таке бачити. Нещодавно він із бабцею розмовляв по телефону, я був поряд. Вона дуже хвилювалась за нього…

Одна з операцій, яку днями проводили вояки з “Айдару”, – пошуки мінометників у селі Стукалова Балка, що на Луганщині. Звідти по позиціях наших бійців вели обстріл.

– Ми заходили в будинки місцевих, – каже Сергій. – Люди впускали. Оглядали подвір’я, горища, технічні будівлі. Зайшли на одну дуже ефектну дачу. Почали обшук і виявили гранатомети. Дача була, як з’ясували потім, депутата Верховної Ради від Компартії – Кілінкарова. Ось такі бувають сюрпризи.

До речі, депутат Спиридон Кілінкаров у коментарях, які він давав після знахідки батальйону, стверджував, що зброю підкинули самі ж бійці Української армії.

Також Сергій був серед наших військових, які 21 липня розгромили ворожий батальйон “Восток” та захопили його командира.

– Нічого героїчного в цьому немає, ми просто провели вдалу операцію, – скромно каже Сергій. – Після захоплення я супроводжував ворожого комбата, тримаючи його на прицілі.

Наприкінці розмови Сергій висловив свою думку щодо відправки військових із Тернополя у зону АТО чи на навчання (куди везли, військове командування чітко не сказало, бо ж таємниця – прим. ред.), яка була днями.

– Я розумію батьків тих хлопців і страх солдатів, – каже Сергій. – Але треба розуміти, що людські ресурси не безмежні. Багато вояків тут уже місяцями. Є втрати, їх потрібно поповнити. Це війна, яку почали не ми. Обов’язок чоловіків – захищати свою землю та земляків. Тому, як би страшно не було їхати, це потрібно, аби боронитися від ворога. Емоції треба відсувати на задній план. Я не думаю, що хтось із тих матерів хоче, аби і під Тернополем лунали вибухи і гинули люди.

Автор фото: Віктор ГУРНЯК

Купують навіть автомобілі

Найбільше нашим військовим в зоні АТО допомагають громадяни, а не держава. Тернополянин Віктор Гурняк разом із друзями від початку війни збирає гроші для військових. За ці кошти в Україні та за кордоном закуповують бронежилети, каски та іншу амуніцію й спорядження. А також продукти харчування і засоби гігієни. Придбали навіть кілька користованих автомобілів для потреб “Айдару” та інших батальйонів на Сході. Усе придбане самі відвозять у зону АТО й особисто передають нашим воякам.

– Найбільша проблема з касками, – каже Віктор. – Ми її частково вирішуємо. Але потреби великі. Також хлопцям потрібні хороші засоби зв’язку – рації та радіостанції. Необхідні тепловізори і прилади нічного бачення. З одягом більш-менш терпимо, але немає якісного взуття. З ліків найбільше потрібні знеболюючі засоби.

Тернополянин вважає, що свідомі громадяни повинні допомагати війську, аби зберегти життя солдатів. Переказати невелику суму може кожен. Також знадобиться будь-яка допомога, приміром, військове спорядження чи харчі.

ДОВІДКА

Переказати кошти для закупівлі необхідних для наших військових речей можна на картковий рахунок „Приватбанку” 4149 6059 1079 3074 (Гурняк Віктор Петрович). Зв’язатися з Віктором можна за номером 0-50-377-91-19.

Джерело: 20 хвилин