Home Події

Дружини військовослужбовців живуть у постійному страху

thumb_17736_news_m - Часом здається, що земля втікає з-під ніг, і ти залишається наодинці зі своїм горем, – розповідає дружина військовослужбовця Наталія. – Невідомість дуже лякає, але в грудях жевріє надія, що все буде добре.

Пані Наталія каже, що її чоловік поїхав на Схід майже півроку тому. Вона залишилася у Тернополі сама разом із дворічним синочком.

- Чоловік тоді якраз захворів, у нього була висока температура, – пригадує вона. – Пізно увечері, годині об одинадцятій, зателефонувало начальство і повідомило про загальний збір. Вранці чоловік мав бути на службі. До військової частини, де служить коханий Наталії, – кілька годин. Серцем я тоді відчула, що побачу його не скоро.

Після тижневих тренувань і зборів військові вирушили на Схід. Куди саме, не знали не те що дружини, а й вони самі. Але їхали туди налаштовані доволі оптимістично.

«Живий, здоровий…»

- „Дамо прочуханки тим сепаратистам – і відразу додому,” – так він мені постійно говорить, – продовжує співрозмовниця. – Завжди наголошує на тому, що бойовий дух у наших солдатів досить високий, аби виграти цю війну. Я так хочу вірити, що це боронить їх усіх від всього лихого!

За словами жінки, спочатку вона не могла змиритися з ситуацією. У неї був великий стрес. Наталія плакала і вдень, і вночі, не могла зосередитися на жодній справі. Зв’язку із коханим не було тиждень чи й більше.

- Я думала, що втрачу здоровий глузд, – пригадує вона. – Через кожні п’ять хвилин переглядала стрічку новин. З телефоном взагалі не розлучалася. Ніколи в житті для мене не були настільки цінними два слова: «Живий, здоровий». І не потрібно жодних сентиментів, зізнань у коханні й так далі. Тільки ці два слова… Нарешті він зателефонував, сказав, що все добре, але подробиць не розповідав.

Минали місяці. Згодом, за словами Наталії, вона змирилася із ситуацією. Чоловік, щоб заспокоїти дружину, казав, що там, де служить він, – спокійно, що він далеко від небезпеки. Але жінка підозрювала, що насправді не так усе добре, як він каже.

- Із кожним днем жертв цієї війни стає все більше, – засмучено каже вона. – Загинули деякі товариші мого чоловіка. Ще сотні поранені. У страшному обстрілі під Зеленопіллям чудом вціліли наші друзі. Медики «складали» їх докупи. Після страшних подій на Сході у душі знову з’явився страх. У голові крутиться одна думка: хоч би все це страхіття швидше закінчилося… Я постійно прошу: „Боже, врятуй нашу країну і наших воїнів!”.

У такій ситуації, як стверджує дружина військовослужбовця, дуже легко втратити здоровий глузд. Адже лякає кожен дзвінок, кожна новина, яку бачиш по телевізору.

- Коли в телефонній розмові з чоловіком чую постріли, у мене завмирає серце, – каже вона. – Насправді це дуже страшно. Я навіть не можу уявити, як вони там… Найбільше виснажує те, що не можу нічого змінити. Щоразу обіцяю коханому те, чого насправді не можу виконати, – не хвилюватися.

Дитині потрібна здорова мама

Від божевілля в такій ситуації рятують хіба що живе спілкування та піклування про дітей, говорить тернополянка Мар’яна Потякова. Її чоловік – також військовий. Він теж кілька місяців бере участь в АТО.

- Часто хочеться не тільки плакати, а й кричати на весь світ, – каже вона. – Але плач тут не допоможе. Хоч плач, хоч ні – нічого не зміниться. А кожній дитині потрібна здорова мама.

Мар’яна перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною. Каже, що піклування про донечку не дає їй впасти у депресію.

- Щодня ми багато гуляємо на свіжому повітрі, – додає жінка. – Від думок про погане відволікають дружні бесіди. Але з друзями намагаюся не говорити про війну, щоб хоч трішки відволіктися від своїх думок.

Страх охоплює жінку, коли чоловік довго їй не телефонує. У душі наростає паніка.

- Боюся, щоб не сталося нічого лихого, – каже співрозмовниця. – Новини дивлюся постійно. Ходжу в церкву, молюся за здоров’я коханого і всього українського війська. Намагаюся бути спокійною хоча б заради дитини. Хоча це дуже важко…

Потрібно жити вірою у краще

Ситуація в країні і справді дуже складна. Усім важко. Та найбільшої підтримки зараз потребують ті, чиї рідні воюють на Сході, стверджує психолог, гештальт-терапевт Світлана Ломовцева.

- У такі моменти важливо навчитися переключатися на щасливе майбутнє, – радить фахівець. – Біду легше пережити, якщо в серці живе віра у краще, надія на те, що скоро все закінчиться і в нас знову запанує мир. Головне – не замикатися у собі, не залишатися наодинці зі своєю бідою. Навпаки, потрібно постійно тримати контакт із друзями, рідними, колегами тощо.

Ніколи не можна завчасно ставити хрест на своїх близьких, додає пані Ломовцева. У кризові моменти життя потрібно знайти в собі сили жити.

- Не треба ховати ще живу людину, – радить вона. – Так, він пішов на війну, але все буде добре. Він повернеться живим і здоровим – такі позитивні думки повинні стати аксіомою для кожної жінки. Якщо хочеться плакати, не варто стримувати сліз і тримати біль всередині. Адже якщо негативні емоції тривалий час накопичувати в собі, рано чи пізно може статися «вибух».

Хоч нелегко, але дуже важливо навчитися бути спокійними, врівноваженими. Адже, за словами психолога, підсвідомо між рідними людьми існує сильний емоційний зв’язок.

- Не секрет, що мама – ресурс для своєї дитини, – каже вона. – А тому, якщо жінка постійно нервується і плаче, це передається малюкові. Він почувається невпевнено. Якщо мама чи дружина тримають себе в руках, мислять оптимістично, то, відповідно, і в синові чи чоловікові живе віра в перемогу. Так, зрештою, і станеться. Адже сила думки – потужна зброя.

Від депресій та відчаю врятують дружні бесіди за горням теплого чаю чи кави.

- Не варто залишатися на самоті, – каже пані Ломовцева. – Від інших людей ми отримуємо як біль, так і порятунок. Тому не варто уникати того, хто хоче допомогти. Хоча, з іншого боку, стороннім людям не варто бути дуже настирними. Не потрібно насильно лізти в душу людині, поки вона цього не захоче.

Коментар

Анатолій ЗІНКЕВИЧ, настоятель Свято-Троїцького духовного центру:

- Без віри не можна угодити Богу, але й віра без діла є мертвою. Молитися – добре. Але в цей складний для країни час важливо проявляти активну громадянську позицію. Якщо не можеш поїхати воювати, то можеш допомогти продуктами, одягом, добрими справами.

Тим, у кого чоловіки воюють, мало просто скорбіти. Можна стати “учасником” подій,  хоча б молитвою підтримати воїнів. Якщо жінка тільки плаче, вона деморалізує свого чоловіка. Потрібно взяти собі за основу духовне правило. Після сну обов’язково слід читати ранкові молитви плюс один з акафістів. Протягом дня можна повторювати: «Благослови, Господи, здоров’я та успіх мені, моїй родині та відверни, Господи, біду і всяку напасть від чоловіка мого, раба Божого (ім’я) й не позбавляй його ангела- хоронителя». Кожної неділі бажано сповідатися та причащитися. Чим більше рідних приходить на молитву, тим вона сильніша. Також необхідно подати записку на сорокоуст за здоров’я чоловіка чи сина. Можна зробити пожертву тому, хто цього потребує.

ДОВІДКА

У понеділок, середу та п’ятницю о 7.00 у Свято-Троїцькому духовному центрі починаються молебні за воїнів. Щовечора о 18.00 – читання Акафіста.

Джерело: 20 хвилин

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter

Loading...

Loading...

Без коментарів

Залишити коментар