Home Самоврядування Медицина

Допоможіть маленьким братикам-близнюкам одужати

1Тернополянка Анастасія Костик разом з чоловіком Андрієм виховують двох синочків Павлика та Петрика. Близнюкам зараз по два рочки, у хлопців діагностували серйозні захворювання м’язів.

Проте мама малюків не здається. Своєю історією про те, як радіти навіть тоді, коли навколо купа бід, Анастасія Костик поділилась з читачами “20 хвилин”.

Допоможіть родині зібрати кошти на реабілітацію діток.

Сотні кілометрів доріг у різні міста України, щоб дізнатись діагноз. Ще стільки – щоб пройти реабілітацію. Постійний страх за життя дітей та неймовірна щоденна праця. Усе лише для того, щоб малюки зробили свої перші кроки, могли обняти один одного та подарували світові ще одну посмішку… У 22 роки Анастасія Костик пережила стільки, що вистачило б на кілька життів, і разом з тим залишилась неймовірно привітною, відкритою та позитивною.

Розповідаючи про синочків, вона постійно посміхається та говорить, що кожне, навіть маленьке, досягнення вашої дитини має бути на вагу золота. А самі малюки інколи можуть бути сильнішими та сміливішими, ніж ми, дорослі.

Пів року не могли з’ясувати, що з дітьми

- Коли хлопцям було по три місяці, я об’їздила з ними на руках всю Україну, – розповідає Анастасія. – Ніхто не міг нам сказати, що з малюками. У вісім місяців ми здали кров на аналіз в Києві та відправили в Америку, тоді лише нам сказали, що у хлопчиків мерозин-негативна дистрофія м’язів. Ця хвороба не дозволяє малюкам комплексно розвиватись. Але з допомогою реабілітації можна все наздогнати.

Хвороба, за словами Насті, є дуже рідкісною. Тому реабілітація дуже дороговартісна, а методики одних лікарів вкрай відрізняються від методик інших.

- Їм і року не було, а ми далі продовжували їздити по лікарнях, – каже мама близнюків. – Їздили з чоловіком, але він на роботі і за кордоном був, то їздила з сестрою, а було, що і сама. Минулого року ми проходили реабілітацію в Греції. Для них це справді мало хороший результат. Саме там вони обоє вперше сіли без допомоги.

У вересні хлопчики знову мають проходити реабілітацію. Її вартість понад 9 тисяч євро.

“Для мене це не тягар”

Зараз Павлик та Петрик ще не ходять, але вже вміють самостійно сидіти. Пробують говорити перші слова.

- Вони в мене дуже добрі, – каже жінка. – Павлик ніжніший, а Петрик, як на мене, більш бойовий. Завжди діляться між собою? і навіть з нами усім, що мають. Дуже смішно копіюють один одного. Мене часто запитують, чи важко мені. Але ні. Для мене це не тягар. Я вдячна Богу, що вони в мене є. Звісно, було б легше, якби дітки собі бігали, бо роботи дуже багато, і вони практично на руках 24 на 7. Але я звикла. Я полюбила наші щоденні заняття. Не жаліюсь, що мені важко, але я більше ціную усе, що тепер вміють мої хлопці.

Анастасія розповідає, що ніколи не опускала руки і дуже важко, а інколи навіть боляче дивитись на батьків, які часто жаліються на те, що із малюками буває важко.
Джерело: 20 хвилин

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter

Без коментарів

Залишити коментар