Тернопільський режисер став “кіборгом” донецького аеропорту

Режисер Андрій Шараскін рік тому ставив спектаклі в Львівському театрі для дітей та юнацтва, розвивав мережу дитячих театральних студій, впроваджував театральні уроки в школах Львова, Івано-Франківська та Тернополя, і створював власну театральну студію.

Але в січня 2014 року йому, як і багатьом українцям, довелося на деякий час відмовитися від власних планів – Шараскін вийшов на Майдан і залишався там до самого кінця, пише “Українська правда.Життя”.

На Майдані режисер приєднався до “Правого сектору”, а на початку березня записався в Український добровольчий корпус, який формувався на базі “Правого сектора”,

Сьогодні Шараскін – командир загону Українського добровольчого корпусу. Нагадування про мирне життя – позивний “Богема”. Так жартома його називали побратими, коли дізналися про спеціальність.

Богема – один з тих “кіборгів”, які тримають оборону в Донецькому аеропорту. Наші війська зайняли аеропорт ще в травні, але найгарячіші бої за нього розгорнулися у вересні.

В донецький аеропорт Богема прибув по ротації в кінці вересня і знаходився там до 20-го жовтня. Сьогодні він знову повернувся в село Піски – це опорний пункт донецьких кіборгів, звідки в аеропорт доставляється зброя і продовольство.

За мужність, проявлену при обороні стратегічного об’єкта, він разом з бійцями регулярних військ отримав іменну зброю з рук Олександра Турчинова. І тут же не забув додати, що це перший офіційний ствол, який з’явився на озброєнні добровольчого корпусу.

“Правосєки”, як називають добровольців російські телеглядачі, не висвітлюють свою діяльність так широко, як це роблять інші батальйони. Тим більше, цікаво дізнатися про роль добровольців в донецькому аеропорту.

Перш ніж почати розмову про війну, “кіборг” говорить про те, як розвивав дитячі театральні студії і вже відібрав дітей для дитячого театру, але тут плани різко змінилися. Він переконаний, що розвиток театральних здібностей в дитячому віці не тільки навчає володіти тілом і емоціями, а й дає певну стресостійкість, а вміння грати підвищує шанси вижити в екстремальних обставинах.

– Як тобі в ролі кіборга?

– В донецький аеропорт ми зайшли в вересні, після того, як до комбата 5-го окремого батальйону Українського добровольчого корпусу Чорному (позивний – ред.) Звернулося командування АТО з проханням підтримати військових. Були моменти, коли на позиціях знаходилося більше “правосєків”, ніж військових. У них частіше ротації.

В день, коли я зі своєю групою туди прибув, був поранений Редут, полковник 3-го полку спецназу, який командував обороною аеропорту. Напередодні туди увірвалася штурмова група “Оплоту” і спробувала захопити перший поверх. Редут з кількома бійцями взяли ближній бій, ліквідувавши загрозу.

Щоб ви розуміли, аеропорт – це не будівля, а постапокаліптичні руїни в кілька поверхів, які повністю прострілюються. Даху немає, міни долітають до другого поверху. Весь час ідуть обстріли з мінометів і “Градів”.

Все укріплені місця, які ще можна утримувати, наші утримують. В старому терміналі залишилося кілька кімнат. Все інше вигоріло. Наші втрати в стрілецьких боях мінімальні. Основні втрати – через важку артилерію. Коли по гіпсокартонних стінах, за яким нам доводиться ховатися, луплять танки, то вони накривають хлопців. На мого побратима просто впала стіна, у нього перебитий таз, ключиця і все інше.

– В яких умовах перебувають наші бійці?

– З трьох поверхів, нами зайняті півтора. Два тижні, поки ми там були разом з бійцями з 95-ї бригади і 79-й, бої йшли постійно. На сон 1,5-2 години на добу, дуже жорстка економія всього – води, їжі, боєприпасів. Тривожна група, яку ми також забезпечували своїми бійцями, там багато хлопців з Кривого рогу, Чернігова, Дебальцеве.

– Як діє нападаюча сторона?

– Найчастіші розмови між хлопцями такі: “До вас побігли чотири тіла. Приймайте!” Ми ставимо розтяжки, вони запускають собаку. Вона підриває розтяжку, після чого йде відлік часу по секундах. Недосвідчених і погано навчених терористів використовуються для банальної розвідки боєм. Вони відволікають вогонь української артилерії прикриття і захисників аеропорту, а професійні російські найманці намагаються засікти наші вогневі позиції і вивести їх з ладу.

Потім виїжджають танки, 8-10 ударів. Далі йде група від 50 до 200 осіб. Тут вже ми кличемо нашу артилерію, яка б’є з Пісків.

Якщо допустити сєпарів на відстань менше 120 метрів, то у них з’являється шанс проникнути в будівлю. Може пробігти група з двох десятків людей – це, як правило, російські специ, вони займають поверхи, і тоді починається прямий вогневий контакт. Доходить і до живого зіткнення, до рукопашного бою. Так, прикриваючи відхід своїх, від ножових поранень загинув майор 79-й Євген Півнень.

Але те, що ми їх більше поклали, це факт. Росіяни військові думають, що вони їдуть на сафарі-тур пополювати на “укропів” – але на ділі виходить, що це вони для нас хороша мішень.

Техніка сепаратистам постійно доставляється російськими військовими – в районі Лутугино вивантажується з тих самих білих “КамАЗів”

– Як координуються дії військових, які перебувають в аеропорту, і добровольців?

– Взагалі там наші брати: змінюємося їжею, носками, всім, чим можемо. Від 79-тки нам дісталася, наприклад, термобілизна.

Я не хочу говорити неприємні речі, але були військові, які самовільно покидали аеропорт. Були випадки, коли ми тримали на прицілі командира, який сіяв паніку. Вони знають, що, оскільки у нас не оголошена війна, а АТО, то їм нічого не буде за дезертирство. Максимум – адміністративне покарання за самоволку. Тому були випадки, коли військові знімалися з позицій.

Їх теж можна десь зрозуміти – спочатку їх викликали на 10 днів, потім продовжили до 45-ти, потім – і того більше. Люди просто втомилися.

Були випадки, коли наші військові підривали техніку, ми її потім підбирали, ремонтували. Так у нас, у добровольчого корпусу, наприклад, з’явилася своя артилерія, три танки, міномети.

– Як ви пояснюєте бійцям, навіщо ви обороняєте аеропорт, якщо вже немає ні злітної смуги, нічого?

– У нас там ринг, де відбувається спаринг з Росією. Там, в принципі, конфлікт можна вирішити дуже швидко. Якби російська армія реально захотіла вибити нас з донецького аеропорту, це можна було б зробити. Точно так само, якби ми захотіли зачистити територію до Луганська, ми б це зробили, якби був наказ. А зараз наказу немає. Просто міряємося силами.

Щоб зрозуміти наші завдання, я спеціально поїхав в Центральний штаб АТО. Тому що до нас надсилають військових без постановки бойового завдання.

В чому сенс того, щоб тримати аеропорт? Якщо чесно, ми й самі до кінця не розуміємо. Ми стали там заручниками.

Але саме там зараз відбувається міфотворчість, народжується новий український епос про кіборгів. Народжується історія про героїв.

Джерело: 20 хвилин